Легкі, ніжні, зачудовані любовні поезії переплітаються з проникливими рядками релігійно-духовної лірики. Ліричне «я» визріває до стану філософських рефлексій, задивленості на «маргінеси пам’яті душі» – аж до плекання власного душевного храму. Улюблені лексеми молодої авторки «душа», «спогад», «печаль», «любов», «дощі», «осінь». Вони «вимріюють» її гармонію, світ її думок і переживань. Не залишать байдужими читача і схвильовані відчуття авторки від вдумливої роботи над словом. Як наслідок – змістовно наповнені рядки: «щоб була поезія жива», «щоб повік не висохли слова». І відверта непохитність у думці: «…лиш слово, подароване від Бога, завжди святим вогнем в душі горить». Очевидним натхненням, трепетною святістю для поетки є рідна мова: «моя криниця з чистою водою, і як вільна птиця, мрію я тобою». Хай навіть подекуди авторці бракує версифікаційних навичок, не зовсім витримується мелодика вірша, проте майстерність вдосконалюється з роками. А це тільки початок, достойний старт! Попереду нові дерзання, пошуки і, впевнена, щасливі фінали.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0