Концепція «соборності» в українській правовій думці ХІХ – ХХ ст. // Ярослав Яцишин

Концепція «соборності» в українській правовій думці ХІХ – ХХ ст. –, На правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за, спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і, правових учень. – Заклад вищої освіти «Університет Короля Данила», Івано-, Франківськ, 2023., У роботі дисертантом поставлено та вирішено наступні завдання: оцінити, ступінь відображення категорії «соборність» у правовій науці, співставити, правовий, філософських, історичний та політологічний підходи до трактування, її змісту; систематизувати методологічні підходи до вивчення правового змісту, концепції соборність та запропонувати авторську дефініцію цього поняття;, охарактеризувати й співставити зміст ідей соборності які виникли в середовищі, «Руської трійці» та Кирило-Мефодіївського товариства; визначити рівні, взаємодії та ступінь проникнення правових ідей українців Галичини та, Наддніпрянщини в другій половині ХІХ ст. й відображення в них концепції, соборності; розкрити зміст і практичні підходи до реалізації концепції, соборності в політичних програмах українських партій кінця ХІХ – початку, ХХ ст.; встановити особливості реалізації ідеї соборності українськими, урядами в 1917–1921 рр. та правове значення «Акта Злуки» Української, Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки; здійснити, порівняльний аналіз основних політичних концепцій відродження української, держави у міжвоєнні десятиліття та визначити перспективи реалізації ідеї, соборності в середині ХХ ст.; сформулювати пропозиції та рекомендації, стосовно реалізації ідеї соборності в умовах розбудови громадянського, суспільства в період незалежності., Встановлено, що для української правничої науки проблема змісту, концепції соборності та її відображення в державно-правовій думці ХІХ – ХХ, 3, ст. є відносно новою, адже розглядається винятково в контексті дослідження, еволюції національного руху та становлення самостійницьких концепцій кінця, ХІХ – початку ХХ ст., Аналізуючи наявну теоретичну базу досліджуваної проблеми,, виокремлено три періоди в процесі розкриття змісту концепції соборності в, правових доктринах українців, а саме: 1) початковий або аналітичний (кінець, ХІХ – перші десятиліття ХХ ст.); 2) діаспорний та радянський – 1920–1980-, ті рр.; 3) сучасний науковий – після 1991 р. Тенденційність у розумінні, соборності в працях вчених початкового або аналітичного періоду (кінець ХІХ, – перші десятиліття ХХ ст.), проявляється в тому, що вони не тільки були, безпосередніми учасниками описуваних процесів, а й визначали вектор, розвитку державно-правової думки. Характеризуючи другий етап, встановлено,, що якщо в СРСР діяла ідеологічна заборона на об’єктивне трактування, історико-правового минулого, а історія української державності подавалася, крізь призму сталінського трактування історії, то серед діаспорних науковців, переважали насамперед дослідження історичного характеру, більшість з яких, була публіцистичними або мемуаристичними за своїм характером. В умовах, незалежності, популярним науковим підходом є використання поняття, соборності при характеристиці політичних процесів початку ХХ ст. й, часткового або повного нівелювання його правового змісту. Українською, наукою запропоновано кілька основних змістових напрямків до розуміння, змісту концепції соборності, а саме історико-правовий, філософський,, історичний (етнологічний), політологічний (етнополітичний)., Досліджуючи етимологію категорії соборності встановлено, що його, використовують у богословському, філософському, історичному і власне, правовому розумінні. Впродовж ХІХ–ХХ ст. ідея соборності втратила свій, богословський зміст, спершу набула філософско-правового, а згодом і чисто, правового характеру., Запропоновано авторське визначення соборності, як аксіологічної, категорії української правової думки ХІХ–ХХ ст., яка обумовлювала історико-, 4, правову традицію національного державотворення через досягнення політичної, єдності етнічних українських земель. Важливо, що в умовах відсутності, національної держави «соборність» виступала ідейним імперативом боротьби, за самостійність, а в умовах незалежності – збереження територіальної, цілісності., Доведено, що фундамент до утвердження поняття соборності закладено в, середовищі «Руської трійці» та Кирило-Мефодіївського товариства. В, альманасі «Русалка Дністрова» вперше було публічно задекларовано ідею, етнічної єдності українських земель, що перебували під владою Австрійської та, Російської імперій. Члени Кирило-Мефодіївського товариства запропонували, теоретичні підходи до розуміння базових понять соборності, а саме етнічної,, національної і політичної єдності населення. Аргументовано, що одночасне й, паралельне виникнення концепції соборності в Галичині та Наддніпрянщині, було підтвердженням того, що на ментальному рівні існувала єдність українців, і відображалася у мові, культурі, історичній пам’яті та спільній традиції, державотворення., Розвиток концепції соборності в правовій думці другої половини ХІХ ст., відбувався в умовах диференціації національних рухів, а також тісних контактів, між галицькими і наддніпрянськими мислителями. Контакти між українцями,, які були розділені між Австро-Угорською та Російською імперіями призвели до, формування нової парадигми національно-політичного руху України другої, половини ХІХ ст., в основі якої було гасло приналежності галицьких українців, до загального масиву українства, що й становило національну ідею,, утверджувало концепт соборності., Аргументовано, що класичного правового змісту концепція соборності, набула в умовах політизації національного руху й діяльності політичних партій, в Галичині та Наддніпрянщині. В середовищі галицьких партій, зокрема, Русько-української радикальної партії, одним із її членів Ю.Бачинським у праці, «Україна irredenta» вперше було обґрунтовано ідею соборності. Він довів, що, майбутня соборна Україна, хоч і має виникнути на підставі економічних, 5, зв’язків, повинна розвиватися за умови існування української нації – етнічного, народу, який об’єднується спільним інтересом. У Наддніпрянщині, основним, ідеологом самостійності був М.Міхновський. Його брошура «Самостійна, Україна» була не тільки програмою Революційної української партії, а й стала, ідеологічним тригером розвитку правової думки прогресивної молоді й, обґрунтовувала природнє право кожного народу на створення власної, незалежної держави, а у випадку українців – єдності всіх етнічних українських, земель., Констатовано, що українські уряди, які існували впродовж 1917–1921 рр., розуміли ідею соборності по різному. Для Центральної ради і особисто для, М. Грушевського було важливим забезпечити політичну цілісність в етнічних, межах. Ідеолого-правова основа гетьманського режиму опиралася на, націократичну концепцію держави консервативного характеру, так звану, «великоукраїнську концепцію національної держави», яка орієнтувалася на, етнічну єдність українських земель, їх спільне історичне та державно-правове, минуле. В правовому полі Західноукраїнської Народної Республіки ідеї, соборності реалізовувалися на двох рівнях. Перший – локальний – об’єднання, етнічних українських земель, які перебували у складі Австро-Угорщини., Другий – державний – об’єднання ЗУНР та УНР в єдину державу. Як наслідок,, «Акт Злуки» 22 січня 1919 р. став першим юридичним актом, який фіналізував, реалізацію концепції соборності. Укладання «Акта Злуки» мало важливе, ідеологічне значення, бо утвердило у правосвідомості населення ідею єдності, українського народу та його право на самовизначення і проголошення власної, держави., Продемонстровано, що розвиток правових ідей українців у міжвоєнні, десятиліття відбувався паралельно у кількох напрямках. Перший, представлений «національним консерватизмом»; другий – класичною, націократичною концепцією, яка в свою чергу мала помірковану та радикальну, доктрину; третій – діяльністю політичних сил національно-демократичного, характеру. Прикладами практичної реалізації ідеї соборності в середині ХХ ст., 6, було проголошення незалежності Карпатської України, назва якої доводила, приналежність до історико-етнографічної території та національної традиції, державотворення, а також прийняття 30 червня 1941 р. у Львові «Акта, відновлення Української держави»., Аргументовано ідею, що в умовах сьогодення, реалізація концепції, соборності має відбуватися в наступному: 1) в правосвідомості населення має, існувати розуміння держави, її цінності як форми організації суспільства;, 2) територіальна цілісність України в міжнародно визнаних кордонах не, повинна піддаватися жодним сумнівам як на зовні, так і в середині самої, країни; 3) в умовах розбудови правової держави мають бути напрацьовані, механізми і засоби, що дозволять консолідувати суспільство, відповідати його, цивілізаційним вимогам; 4) ідея соборності має набути науково-теоретичного, обґрунтування і стати об’єктом наукових пошуків правників, ідейним, імперативом для державних службовців, законодавців., Ключові слова: соборність, правова думка, процеси державотворення,, національна держава, народ, нація, національна ідея.