За допомогою діахронно-семантичного методу автор досліджує складний процес еволюції уживання поняття «Україна» у ранньомодерну добу історії Східної Європи. Дослідник приходить до висновку, що слова «Україна» та «Українний» протягом кінця XV – першої половини XVII ст. використовувалися офіційними структурами Великого князівства Литовського, Корони Польської, Московського царства та Війська Запорозького у таких випадках: по-перше, для означення пограничної території; по-друге, позначення будь-якої окраїнної місцевості; по-третє, для маркування історико-етнографічної території («краю», «землі») «Русь» на якій проживав «руський народ» та вживалася «руська мова»; по-четверте, як локальний термін, який в одних випадках позначав територію Київського та Брацлавського воєводств Великого князівства Литовського і Корони Польської, в інших – Київського, Брацлавського, Чернігівського, Руського, Волинського і Подільського воєводств Речі Посполитої.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0