Стаття «Історія зображення смерті у Візантійській іконографії на прикладі ікони «Розп’яття Господа Ісуса Христа»» // Петро Сабат

Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. – К., 2020. – Вип. 152 (1)., У статті розкрито розуміння Церквою феномену людської смерті через візантійську іконографію, а зокрема на основі ікони “Розп’яття Господа Ісуса Христа”., У публікації розкритий процес становлення і розвитку ікони “Розп’яття Господа Ісуса Христа” від символічного зображення до реального. Виявлено, що мініатюра Євангелія Раввули з VI століття стала своєрідним завершенням пошуку відповідної композиції для ікони “Розп’яття Господа Ісуса Христа”., Автор вказує, що християнське мистецтво дуже поступово “відкривалось” тогочасному суспільству – неприховані зображення Розп’яття хоча й були відомі вже в V столітті, але набули значного поширення лише у VI-VII століттях., У статті досліджено, що жоден елемент ікони “Розп’яття Господа Ісуса Христа” не говорить про відчай, лише про смуток і надію на Воскресіння. Зауважено, що символіка смерті і безпосереднє її зображення в іконі “Розп’яття Господа Ісуса Христа” спрямовані наголосити на відсутність смерті як такої, бо І.Христос її подолав.