Стаття «Контроль за злочинністю в умовах реалізації репресивної політики під час колективізації» // Сергій Саблук

Актуальність теми статті підтверджується тим, що перехід від політики примусових хлібозаготівель до примусової колективізації серед іншого зумовлювався досить жорстким опором селянства такій політиці радянської влади. Вплив на організацію контролю за злочинністю протягом 1930-х років був бажанням вищого партійного керівництва отримати у своє розпорядження величезну кількість дешевої робочої сили для здійснення форсованої індустріалізації. З’ясовано, що у процесі реалізації репресивної політики контроль за злочинністю набув вкрай викривлених форм, які передбачали перетворення правоохоронних органів на каральні. Крім того, для забезпечення диктатури вищого партійного керівництва, очолюваного Й. Сталіним, було прийнято низку нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання суспільних відносин в умовах тоталітаризму. Визначено, що у період колективізації в рамках забезпечення державного контролю за злочинністю широкого розповсюдження набули безпідставні арешти, значна частина яких зумовлювалася специфікою стосунків у сільських громадах. Зусилля влади, спрямовані на розкол селянства за майновою ознакою з метою отримання коштів на здійснення форсованої індустріалізації, успішно використовувалися для формування нових образів злочинця та уявлень про характер контролю за злочинністю на основі широкого застосування силових методів. Зроблено висновок, що визначення злочинцями цілих соціальних груп із окресленням майбутньої кількості покараних, отримання «доказів» у справах завдяки широкому застосуванню фізичного насильства щодо заарештованих, побудова звинувачення лише на підставі свідчень самих підозрюваних або ж навіть розправи без суду і слідства набули масового поширення. Не відкидаючи того, що дії частини засуджених дійсно мали ознаки певних злочинів, вважати всіх засуджених злочинцями було б безпідставно, оскільки засудження селян, які рятувалися від голодної смерті, збираючи на полях колоски, засудження без доведення вини як співучасників або ж на основі лише належності до певної соціальної групи за загальнолюдськими принципами можна вважати злочином. В таких умовах масово порушувалися або ж зовсім ігнорувалися норми кримінально-процесуального права, а деякі нормативні акти набули зворотної сили.