Роман «Золото і кров Сінопа» починається дещо традиційно як для українського історичного твору, та вже за кілька розділів від традиційності не залишається й сліду. Натомість у сюжет вплітаються елементи неймовірного, дивовижного, часом фантастичного, але такого, що не руйнує історичної правди. Елементи ці можна назвати скоріше невідомою (або маловідомою) реальністю. Хіба підводні човни-чайки, вперше винайдені на Січі і застосовані козаками при взятті турецької фортеці Сіноп у 1595 році, не вважалися на той час чимось дивовижним? У романі знати руку і науковця (розробка і побудова підводного човна), і езотерика (образ Оникія – характерника, мага), і фантаста. В.Савченко залишається вірним собі в мотивації подій і вчинків героїв, деталізації (але не надмірній) антуража, доборі цитат з автентичних джерел, що в підсумку вселяє довіру до ситуації, якою б неймовірною вона не здавалася. При читанні твору складається враження, що письменник ні на мить не зводить очей з уявного читача. І як тільки він – читач починає виявляти ознаки збайдужіння, як автор тут же змінює ситуацію, вводить нову інтригу, наводить якийсь із невідомих історичних фактів. Кожен розділ, хоч і є невід’ємною складовою художнього полотна, але водночас містить і елемент самостійності. Через те чимало з них були надруковані в різних періодичних виданнях.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0