Засніжило густо. Я стою перед вікном і милуюся сніжинками, що знемагають у своєму хаотичному, тільки для них зрозумілому танці. Вони лягають на землю, вкриваючи білою периною вулиці, покрівлі, двори і городи… Земля вкотре набирає свого чергового стану, бо старе засовалось і зачовгалось, посіріло від сажі, зносилось від результатів нашого людського буття. Я ж не можу відірватись від шибки: втішаюся безкінечним і безупинним рухом сріблястих пушинок. Снігова віхола застеляє від мене увесь світ, залишаючи єдину світлу пляму, яку створила вулична лампочка на стовпі і яка здається, диригує в такт танцю сніжинок в цьому осяяному клаптику світу. Сніжинки спускалися з темряви на світло, показуючи свій неповторний балет, щоб знову сховатись у сутінках холодної ночі. Здається, що це білі балерини намагаються загасити лампочку…
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0