Жанрові моделі української та російської драми кінця ХІХ – 30-х рр. ХХ ст. в аспекті порівняльної поетики // Тетяна Свербілова

Мета дослідження – виявити національно ідентичні жанрові моделі української та російської драми кінця ХІХ – 30-х рр. ХХ ст. та розглянути їхню трансформацію в аспекті порівняльної поетики на основі поєднання трьох загальнонаукових концепцій поступового та вибухового розвитку культури: лінійної (історичної), циклічної (пульсуючої), та вибухової (хаосу)., Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких завдань:, • визначити жанрову парадигму повторюваних жанрів містерії, комедії (трагедії), трагікомедії та мелодрами паралельно та одночасно у трьох описових моделях культури: лінійній, пульсуючій та вибуховій;, • охарактеризувати взаємодію та взаємопроникнення цих трьох принципових моделей в реальному часі українського та росіського модерну, авангарду та соцреалізму на матеріалі жанрів драматургії (комедія, трагедія, трагікомедія, мелодрама);, • проаналізувати трансформацію жанрової парадигми в залежності від певного стилю доби (модерн, авангард, соцреалізм) та від конкретного напрямку (неонатуралізм, неокласицизм, експресіонізм), • розглянути жанрово-стильовий літературний процес означеного періоду як нерозривну єдність, без провалів та розривів, як засвоєння традицій і розвиток загальноєвропейських тенденцій, як спільний шлях радянської та європейської масової культури;, • обгрунтувати підхід до драматургії соцреалізму як до масової культури, що розвивалася за тими ж законами, що й масова культура Європи та Америки у 30-х рр. ХХ ст., • з’ясувати національну ідентичність кожної із діючих жанрових моделей, зосібна всередині феномену радянської драматургії, який вже не може мислитися нерозчленовано, як раніше;, • дослідити модифікації жанрових моделей в системі неканонічних жанрів драматургії радянського періоду (оптимістична трагедія, колгоспна трагедія, колгоспний водевіль, радянське «кримінальне чтиво», «комедія із самогубством» тощо);, • подати класифікацію моделей формульних та інноваційних жанрів залежно від історичного ракурсу синхронії або діахронії та відповідно до вектору орієнтації на масове або високе мистецтво;