Ідея свободи в політичних вченнях XVIII–XIX ст.

Скляр О.Ю. Ідея свободи в політичних вченнях XVIII–XIX ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук (доктор філософії) за спеціальністю 23.00.01 “теорія та історія політичної науки”. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2018., Дисертація є цілісним дослідженням ідеї свободи в політичних вченнях ХVІІІ–ХІХ ст. як фундаментальної основи становлення та розвитку політичних свобод як загальновизнаної найвищої соціальної цінності й неодмінної умови функціонування всіх інших видів свобод та показати практичне значення політичних свобод в дослідженнях класичних ідеологій для сучасних політичних процесів в Україні., Для розв’язання поставленої наукової проблеми уточняється категоріальний апарат феномену свободи та дана класифікація понять, що формують зміст політичних свобод: свобода совісті, слова, думки, переконань; свобода мирних зборів, асоціацій; участі в рухах, мітингах, демонстраціях; свобода вільних виборів інститутів влади. Змістовна інтерпретація політичних свобод дозволила проаналізувати основні наукові підходи мислителів ХVІІІ–ХІХ ст. дослідження з’ясування його сутності та змісту., Методологічною основою дослідження ідеї свободи в політичних вченнях ХVІІІ–ХІХ ст. як фундаментальної основи становлення та розвитку політичних свобод визначено сукупність політологічних та загально-наукових методів. Так, історичний метод надав можливість дослідити процес формування ідеї свободи в класичних ідеологіях ХVІІІ–ХІХ ст.; структурно-функціональний метод дозволив визначити базові рівні виміру ідеї свободи в цивілізаційному, філософському, економічному, політичному, правовому та соціальному сенсах; аксіологічний метод сприяв з’ясуванню трактування сутності політичних свобод в класичному лібералізмі, консерватизмі, соціал-утопізмі і марксизмі, проаналізувати дві концепції свободи – “позитивну” і “негативну”; компаративний метод надав можливість виділити характерні особливості елементів політичних свобод, серед інших видів свобод, а також дозволив визначити напрями досліджень та формування кінцевого результату; методи абстрагування, системного аналізу і синтезу сприяли визначенню факторів впливу саме на феномен політичних свобод; методи наукової типології та класифікації надали можливість більш об’єктивно з’ясовувати процес розгортання понять в систематизоване знання., У дисертації політичні свободи визначені насамперед правопорядком, тобто сукупністю політичних і правових норм з чітко визначеними повноваженнями, які надають можливість людині і громадянину право як на участь у вирішенні місцевих, регіональних і державних справ так і в захисті власних інтересів, не порушуючи при цьому права інших. Це образ можливої й дозволеної поведінки громадян у сфері політики, який координується за допомогою цінностей, норм і санкцій. До такого трактування політичних свобод автор прийшов аналізуючи неоціненний масив знань, теорій і гіпотез, які залишили видатні мислителі XVIII–XIX ст., зокрема, такі як: Т.Гоббс, Дж.Локк , Б.Констан, Е.Бентам, Ж.Ж.Руссо, Ш.Л.Монтеск’є, Г.Гегель, Й.Гердер, І.Кант, Т.Джеферсон, Д.Медісон та ін., Сенс накопиченого знання про політичні свободи в класичних ідеологіях XVIII–XIX ст. ініціював трансформацію сенсу людської життєдіяльності у поступовому звільнені від кріпацтва, від станових привілеїв і, нарешті, закріпленні на державному, тобто законодавчому рівні прав і свобод громадян, легітимацію їх захисту. Зазначене дозволяє визнати факт наукової легітимності ідеї свободи як сучасного суспільно-політичного явища та визнати потребу в його розвитку для соціально-політичної практики., Було досліджено визначення свободи в основних напрямках суспільно-державних стосунках, а саме: в цивілізаційному, філософському, соціальному, правовому та політичному вимірах із застосуванням сучасної методології класифікації за змістом: свобода як термін, як процес, як практична дія в суспільстві, як реальність, для з’ясування усіх можливих складових елементів свободи. Це надало повноти розуміння яким чином формується і розвивається свобода як багатозначне явище і, зокрема, було сформульовано визначення свободи у політичному сенсі наступним чином: як термін – реалізація інтересів громадян у політико-владних відносинах; як процес – формування громадянської культури особистості, посилення громадянського змісту освіти, набуття знань, вмінь і навичок стосовно реалізації громадянських прав і свобод., Загальнолюдські цінності, які сконцентровані в ній виступають гарантом демократичної стабільності політичних процесів; як дія в суспільстві – раціоналізація влади у її єдності з народом у формі народне представництва. Місцеве самоврядування – не лише принцип, а й інструмент забезпечення свободи у соціумі); практика як реальність – наявність легітимного демократичного політичного режиму, який визнає плюралізм поглядів і дій, передбачає чітке визначення меж втручання держави і різних колективів у справи людини. Держава виступає гарантом існування, реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина., Узагальнено основні наукові ідеї та гіпотези концепції політичних свобод у класичних ідеологіях ХVІІІ–ХІХ ст. і визначено, що: у класичному лібералізмі сутність політичних свобод визначено як загальновстановлений порядок рівноправ’я, з можливістю прийняття участі кожного громадянина у здійсненні політичної влади, узгодженості інтересів людини і держави, можливість отримувати задоволення, уникаючи страждання і при цьому бути в певній незалежності від державної влади, але почуватись захищеним державою; у консерватизмі сутність політичних свобод визначена як збереження історичних традицій, форм і принципів суспільного та політичного устрою, а також на протидію радикальними реформам та обережним ставленням до будь-яких змін взагалі. Він заперечує дієвість революцій, акцентуючи увагу на ефективності еволюційного поступу: в утопічних доктринах політичні свободи розглядались через призму осмислення соціального ідеалу, самоврядування, гармонійного розвитку людини. Спільними рисами їх поглядів були ідеї відсутності експлуатації, ліквідації суперечностей між фізичною і розумовою працею, знищення приватної власності, як осьового зла соціальної нерівності людей. Ними не визнавались радикальні шляхи переходу до нового ладу, заперечувались революційні методи боротьби. Вони прагнули змінити суспільні відносини еволюційним шляхом; у марксизмі політичні свободи визначено як поєднання історично обумовленого явища з економічним чинником і визначено її як систему суспільного устрою в державі, за допомогою якого індивіди отримують матеріальну і соціальну базу у формі соціально-необхідних умов: заробітної плати, житла, лікування, навчання, відпочинку та реалізації рівних можливостей для всіх індивідів, за допомогою соціального устрою держави. Комунізм являє собою надбудову цього устрою як регулятивної і контролюючої системи над соціальним устроєм., Розкрито положення про два взаємно суперечащих один одному виявів у розвитку феномена політичних свобод: негативна й позитивна концепції свобод. Негативна свобода, що більше притаманна класичному лібералізму й консерватизму, ратує за ефективну й високоморальну державну владу, законність і правопорядок, однак, ігнорування проблеми бідності, соціального захисту громадян призводить до нездатності їх значної частини скористатися своїми правами й свободами. Позитивна свобода, що більше притаманна марксизму і соціал-утопізму, розуміється як свобода самовиявлення і самоврядування, однак, надмірний акцент на соціальному партнерстві, солідарності, комунітаризмі, досягнення вищого рівня соціальної рівності неминуче призводить до зрівнялівки, (рівності в бідності) і загрожує індивідуальній свободі. Як виявилось це – ілюзія вільного вибору, засіб маніпуляції, маскування хибних цілей популярними цінностями., З’ясовано, що основними факторами впливу на формування і рівень реального забезпечення політичних свобод у різних країнах зумовлений історичними, географічними, соціально-економічними, культурними та політико-правовими умовами становлення державності. Серед новітніх чинників набувають особливого значення наступні: рівень загальної, політичної та правової культури громадян, характер політичного режиму, політична активність, доброякісність карних законів, безпека громадян, рівень добробуту населення, система оподаткування і релігійний чинник., Зазначається, що аналіз дослідження такого багатогранного явища як політичні свободи в наукових теоріях ХVІІІ–ХХ ст. має вагоме значення для сучасного політичного процесу в Україні. Більшість положень політичних свобод переведені у площину практичної діяльності, ціннісних ідеалів та правових нормативів, закріплених чинною Конституцією України. Водночас цілком очевидно, що реальне забезпечення політичних свобод в Україні далеке від належного і має здебільшого формальний характер. Перетворення його в реальний ефективний чинник передбачає розв’язання низки соціально-економічних та політичних проблем, подолання правового нігілізму., Сформульовані в дисертації наукові положення, висновки, практичні пропозиції можуть бути застосовані у науково-дослідній роботі – для подальшого наукового осмислення феномену політичних свобод та їх ролі у вирішенні практичних проблем суспільно-політичної активності громадян; у законотворчій та політичній діяльності – як теоретичний матеріал для підготовки й прийняття нормативно-правових актів з питань прав і свобод громадян, а також для формування науково-обгрунтованої позиції політичних суб’єктів із зазначеної проблеми; у навчальному процесі – при розробці відповідних спецкурсів та окремих тем з політології, конфліктології, права; при читанні лекцій та проведенні семінарських занять зі студентами та аспірантами., Ключові слова: базові рівні виміру свобод, цивілізаційні свободи, філософські свободи, соціальні свободи, правові свободи, політичні свободи.