В збірнику розглядаються проблеми пов’язані з дослідженнями військової історії України Увагу присвячено військовим з’єднанням ЗС УРСР. Проаналізований період до 1918-1938 рр. Особливу увагу присвячено проблемам комплектування з’єднань та застосування їх в бойових операціях. Описано події військового, громадського і культурного життя вказаного періоду. Підкреслюються політичні, військові, культурні, економічні зв’язки України з іншими територіями. Головнокомандувач Української Радянської армії— Овсієнко Володимир Олександрович. Чисельність — до 188 тисяч військовослужбовців у травні 1919 (запаси зброї, боєприпасів, продовольства, спорядження, людські ресурси дозволяли збільшити чисельність армії, як і було заплановано, до 450 тисяч). 4 травня 1919 року пленум ЦК РКП(б) вирішив підпорядкувати збройні сили радянських республік єдиному військовому командуванню. Згідно з таким баченням, територія кожної республіки (України — в тому числі) мала бути військовим округом РРФСР. Хоча тільки 1 червня 1919 року Центральний виконавчий комітет РРФСР за участю представників радянських республік підписав декрет про об’єднання у військово-політичний союз, але фактично мобілізаційна робота зі згуртування всіх сил у лавах єдиної союзної Робітничо-селянської Червоної армії велася вже від травня місяця. Зміна військового керівництва РРФСР, що відбулася на початку червня, тільки прискорила цей процес. Наслідком таких подій стала втрата Українською радянською армією решток автономії і вона припинила існування наприкінці червня 1919 року. Командувача — Антонова-Овсієнка — зміщено зі своєї посади, а військові влилися до 12-ї армії Західного фронту та 14-ї армії Південного фронту., Для всіх хто цікавиться українською військовою історією.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0