Мета дослідження – всебічний аналіз конфліктних комунікацій шляхти Волинського воєводства від середини XVI до 30-х років XVII ст., їх обумовленість культурними нормами, базовими соціальними стосунками, владними формальними і неформальними механізмами., Відповідно до мети сформульовані дослідницькі завдання:, – дослідити особливості основного джерела для ранньомодерної історії України – судових книг – як сконструйованого, часто фікційного наративу, що обумовлювалося обставинами його постання, пріоритетами шляхетського етосу, змагальним характером судової системи та ставленням до злочину переважно як до приватної кривди постраждалого;, – проаналізувати культурні пріоритети та базові соціальні стосунки шляхти Волині (родинні, приятельські, клієнтарно-патрональні) з акцентом на взаємовідносинах пана та рукодайного слуги-шляхтича, адже останні виступали головним інструментом провадження конфлікту;, – виділити та описати зони конфлікту з точки зору важливості їх для спільноти, виявити присутність цих місць у правових приписах, простежити збіги/незбіги права та шляхетського етосу у поглядах на зони конфлікту, що дасть можливість охарактеризувати конфлікт як приватну чи публічну справу;, – реконструювати ритуал «одповіді» (оголошення про помсту) як один із найважливіших елементів провадження конфлікту, що сигналізував про його початок, а також часто супроводжував усі його етапи, зокрема завершення ворожих стосунків («знесення одповіді»);, – з’ясувати місце поєдинку в процесі провадження конфлікту: чи був він спробою позасудового завершення суперечки, а чи лише символічним жестом – одним із ритуалів упродовж перебігу конфлікту, аналогом оголошення про помсту;, – простежити особливості шляхетських правопорушень (убивств, наїздів та грабежів), що служили підставою для тверджень про нехтування шляхтою правом: судову риторику, яка використовувалася для їх описування, правові приписи щодо цих злочинів, шляхетські уявлення про них та реальні обставини їх скоєння;, – показати функціонування судової системи в контексті особливостей шляхетської культури та її результативність щодо полагодження суперечностей в соціумі: її «автономію», що ґрунтувалася на використання ІІ Литовського статуту та руської мови як мови судочинства; механізми формування складу судових урядників; реальний режим роботи судових інституцій та межі їхньої юрисдикції; етапи судового процесу й способи доведення правопорушень, що мають продемонструвати ставлення шляхти до правопорушення – як до приватної справи потерпілого чи злочину проти спільноти/держави;, – описати позасудовий механізм полагодження конфлікту, яким був приятельський суд, продемонструвати його ефективність для підтримання спокою у шляхетській спільноті;, – перевірити на окремих прикладах дієвість запропонованих висновків щодо існування певного конвенційного механізму провадження та полагодження конфлікту.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0