Латинська та кирило-мефодіївська церковні традиції ІХ–ХІ ст.: східний фронтир канонічного протистояння // Остап Кардаш

АНОТАЦІЯ, Кардаш О. Н. Латинська та кирило-мефодіївська церковні традиції ІХ–, ХІ ст.: східний фронтир канонічного протистояння. – Кваліфікаційна наукова, праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі, знань 03 Гуманітарні науки за спеціальністю 032 Історія та археологія. –, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника МОН, України, Івано-Франківськ, 2023., Дисертаційна робота присвячена актуальній проблематиці, воцерковлення та міжконфесійних відносин у ранньосередньовічних країнах, так званої «Молодшої Європи», котра надалі залишається однією з найбільш, дискусійних у сучасному історіографічному дискурсі. Провідну роль у, процесах євангелізації спільнот згаданого регіону відігравали, з одного боку,, різне за етнічним походженням і дієцезіальною чи монастирською належністю, латинське духівництво, а з іншого – представники кирило-мефодіївської, церковної традиції, сформованої солунськими братами-місіонерами, Константином (Кирилом) і Мефодієм та їхніми учнями у 860–880-х рр., Первинне місіонерське сподвижництво адептів обох традицій на окреслених, теренах стало настільки грандіозним, що переросло у масштабну слов’яно-, латинську міжобрядову конфронтацію другої половини ІХ–ХІ ст., яка, власне,, й стала основним предметом актуальних дисертаційних студій., У дослідженні висвітлено основні процеси та особливості інституалізації, латинської церковної організації у межах поставарського Подунав’я,, розглянуто динаміку становлення місійних теренів і церковних землеволодінь, єпископських діоцезів Зальцбурґа, Пассау й Реґенсбурґа та окремих, баварських монастирських спільнот, реконструйовано їх географічні межі та, регіональну специфіку на тлі колонізаційного і місіонерського освоєння, окреслених поставарських земель згаданими структурами Баварської церкви., 3, У дисертаційній роботі проаналізовано місіонерську діяльність, солунських братів-місіонерів Константина (Кирила) й Мефодія у володіннях, моравського князя Ростислава у 863–867 рр. Висвітлено процес формування, кирило-мефодіївської церковної традиції слов’янського обряду,, проаналізовано основні фактори її поширення у Великій Моравії,, доктринальні риси та впродовж 867–869 рр. санкціоноване оформлення папою, Адріаном ІІ у Римі., Автором виокремлено основні етапи церковно-релігійного антагонізму, між солунськими місіонерами та їхніми послідовниками, з одного боку, та, латинським духівництвом Зальцбурзької, Пассауської й Реґенсбурзької, дієцезій у династичних володіннях Моймировичів та паннонського князя, Коцела – з іншого. У дослідженні окреслено логіку й динаміку просторово-, хронологічної трансформації східного (паннонського та великоморавського), фронтиру канонічного протистояння між латинською і кирило-мефодіївською, церковними традиціями у 863–886 рр. Автор детально висвітлює, по-перше,, церковно-догматичні складники слов’яно-латинської міжобрядової, конфронтації – дискусії щодо канонічності використання слов’янської мови в, літургійній практиці, полеміку про Filioque та походження Св. Духа, а, по-, друге, церковно-правові аспекти означеної проблеми., Окрему увагу в контексті дисертаційних студій відведено вивченню, проблеми поширення кирило-мефодіївської традиції в інших династичних, володіннях «Молодшої Європи» та становлення регіональних фронтирних зон, слов’яно-латинської канонічної конфронтації наприкінці ІХ–ХІ ст. Автор, описує процес та особливості слов’янізації ранньої Болгарської церкви під, впливом переселення близько 886 р. до володінь князя Бориса значної, кількості учнів архієпископа Мефодія. У контексті слов’яно-латинського, канонічного протистояння автором досліджено історію становлення, ранньосередньовічної хорватської еклезіальної організації – Сплітської, церковної митрополії Х–ХІ ст. Відтак у межах Хорватського королівства, означений міжобрядовий фронтир найбільш виразно вдалося реконструювати, 4, на Східноадріатичному узбережжі й островах Адріатики в середовищі, верхньодалматинських єпископств, де найдовше культивувалася кирило-, мефодіївська глаголична традиція. Натомість історичні сербські, боснійські та, дуклянські терени Х–ХІ ст. у складі Антибарської митрополії розглядаються, автором в широкому значенні як своєрідна міжконфесійна зона зіткнення, латинської, слов’янської і ромейської церковних традицій., В аналогічний спосіб проаналізовано витоки, характер, просторовий, вимір і місце слов’яно-латинського міжобрядового антагонізму в структурі, ранньосередньовічної богемської церковної ієрархії. Шляхом аналізу свідчень, чиленних наративних джерел, а також результатів багаторічних археологічних, досліджень дисертантом піддано ревізії концепцію тривалого співіснування, поряд з латинською церковною ієрархією окремої інституалізованої кирило-, мефодіївської церковної організації у південно-східних володіннях династії, П’ястів, на польсько-руському середньовічному фронтирі та, власне, західній, периферії земель Рюриковичів у другій половині Х–ХІ ст. Автор доходить, висновку, що на окреслених теренах фронтир слов’яно-латинського, релігійного протистояння мав найменш виразний, неінституалізований, характер, продиктований пізньою християнізацією та одержавленням місцевих, gentium., Ключові слова: Константин (Кирило), Мефодій, Візантія (Ромейська, імперія), Зальцбурзьке архієпископство, Пассауське єпископство,, Реґенсбурзьке єпископство, Церква, авари, латинська церковна традиція,, кирило-мефодіївська церковна традиція (слов’янськй обряд), Filioque,, монастирський (церковний) комплекс, синкретизм, поховання, митрополія.