№ 11 (2022): Інтермарум: історія, політика, культура, Анотація, Мета дослідження полягає у здійсненні аналізу праць українських радянських істориків 1940-60-х років, які присвячені гайдамацькому рухові та висвітленню ролі козацтва у ньому. Простежені зміни радянської парадигми щодо тлумачення історії Війська Запорозького Низового та соціального і політичного аспектів запорозько-російських взаємин під час гайдамацького руху в XVIII столітті. Вивчено вплив постанов з’їздів КПРС щодо висвітлення 300-річчя «воз’єднання України та Росії» та 200-річчя Коліївщини. Виокремлена періодизація в дослідженнях науковців, відштовхуючись від впливу в різні роки комуністичної партії на українську радянську історичну науку. Серед методів, які були використані під час підготовки статті – загальнонаукові та загальністоричні, серед яких аналіз радянської історіографії проблеми, порівняння та узагальнення. Наукова новизна підкреслюється тим, що в сучасній українській історіографії відсутні праці, які присвячені дослідженню історії запорозько-російських стосунків під час гайдамацького руху XVIII ст. Автор статті пропонує заповнити цю історіографічну нішу., Висновки. У контексті вивчення гайдамацького руху XVIII ст., вітчизняні історики розглядали запорозько-російські взаємини, як складову частину боротьби селян з феодалами на Правобережній Україні та їхніх стосунків з російською державою. Це було зумовлено просуванням та закріпленням у радянській історіографії ідеї «провідної ролі» селянства у війнах та постаннях окресленого періоду, як представників пригноблених класів. Провідна роль запорожців у повстаннях, що було доведено низкою документів з різних архівних установ СРСР, повинна була закріпитись за селянством. Радянські історики свідомо підтримували політику ЦК КПРС, долучаючись до перетворення історичної науки на політичний інструмент, з метою убезпечення своєї діяльності та забезпечення комфортного повсякденного життя.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0