Кожен вид діяльності (якщо говоримо про відповідну систему фахових критеріїв, а не про незагнузданий творчий екстаз, насланий богами) спирається на стандарти і взірці, моделі та імена, значення яких обмежені історичним періодом, субкультурою тощо. Ще донедавна мала такі взірці і театральна критика, яка і дотепер залишається одним із головних джерел історії театру від кінця ХІХ до початку ХХІ століття. Однак деякі із цих джерел і досі сприймаються некритично, що й потребує дослідження принципів, якими керувалися театральні репортери і — для кожного періоду, імені, театральної ситуації — визначення коефіцієнту їхньої об’єктивності, отже, й корисної дії. До таких історичних джерел належить і театрально-критична спадщина Ісаака Туркельтауба — найактивнішого або, як сказали б сьогодні, найпотужнішого харківського рецензента середини 1920-х років. Пропоновану розвідку присвячено ідентифікації Туркельтауба, спробі розшифрувати його критичний алгоритм і проаналізувати деякі принципи театрально-критичного письма з точки зору показника, який пропонуємо називати коефіцієнтом об’єктивності.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0