Народна творчість та етнологія: №6 / НАНУ, ІМФЕ ім. М.Т.Рильського. – К., 2019., Місце і значення танцю у весільному ритуалі українців сьогодні досліджено ще недостатньо. Весільні танці правомірно розділити на дві групи: обрядові та необрядові. Останні належать до художніх явищ пізньої формації. Вони не пов’язані з генезисом і структурою ритуалу й можуть входити до програми різноманітних святково-розважальних заходів і подій. Натомість обрядові танці-ігри, розглянуті в нашій розвідці, належать до глибших шарів народного побуту і культури та становлять органічну й структурно-утворюючу домінанту весільного дійства. У них виразно проглядає первісна синкретична природа народного мистецтва, де танець тісно переплітається з іншими видами мистецтв: драмою, пантомімою, співом, музикою, грою та публічними розвагами. Мова, по суті, про уламки обрядової хореї – магічного танцю-співу-гри, що дожили подекуди в традиційному середовищі до ХХІ ст., На основі міждисциплінарного підходу, шляхом системного аналізу літературних, документальних, етнографічних і фольклорних матеріалів, здійснено першу спробу визначити роль, функції та семантику обрядових танців-ігор як невід’ємної частини традиційного весільного ритуалу українців., Розглянута група танців («Журавель», «Зайчик», «Танці на рядні», «Чоботи») відрізняється національною самобутністю, яскравістю, екзотичністю, карнавальною свободою і гумором. Водночас їх характеризує громадська значимість, націленість на виконання важливої соціальної місії-єднання родового колективу., Обрядові танці-ігри потребують подальшого вивчення із застосуванням сучасних методів і прийомів науки етнохореології.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0