Кучерявий О.В. Становлення та розвиток алелопатії в Україні:, сільськогосподарський аспект (друга половина XX – початок, XXI століття). ‒ Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних, наук за спеціальністю 07.00.07 «Історія науки й техніки». – Державний, вищий навчальний заклад «Переяслав-Хмельницький державний, педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Переяслав, 2020, Україна – одна із небагатьох держав, яка завдяки багатому природному, запасу родючих ґрунтів та географічному розміщенню у центрі Європи має, великий потенціал до світового лідерства з виробництва високоякісних, продуктів харчування. Проте, сучасний етап інтенсифікації землеробства, характеризується активним втручанням людини у функціонування, природних біоценозів. Інтенсивне землекористування передбачає значне, посилення антропогенного навантаження на ґрунт – хімічні засоби захисту, рослин від хвороб, бур’янів і шкідників; внесення високих доз мінеральних, добрив та отрутохімікатів; впровадження спеціалізованих сівозмін та систем, обробітку ґрунту; меліорації земель тощо. Подібні агротехнічні й агрохімічні, заходи призводять до зміни екології довкілля, що позначається на структурі, мікробного угруповання ґрунту і його біологічної активності. Не меншу, стурбованість викликає тенденція подальшої спеціалізації сільського, господарства щодо використання монодомінантних агроценозів., У цьому контексті всебічне дослідження становлення та розвитку, алелопатії або хімічної взаємодії рослин є важливим, оскільки це явище, гетерогенне, надзвичайно складне і проявляється на межі багатьох, біологічних дисциплін, проводяться спільні експериментальні розробки, за, результатами яких проблему алелопатії в умовах сьогодення переважно, розглядають як явище ґрунтовтоми. 3, Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку, використаних джерел і додатків. У вступі визначено актуальність, дисертаційної роботи, представлено зв’язок з науковими програмами,, планами, темами; обґрунтовані мета і задачі; об’єкт, предмет дослідження;, хронологічні й територіальні межі; методологічні основи; наукова новизна та, структура дисертації., Масив історичної літератури, опрацьований при написанні, дисертаційної роботи умовно поділено за хронологічним принципом на два, історіографічних періоди. До першого з них увійшли наукові узагальнюючі, праці, опубліковані за радянської доби (20-ті рр. XX ст. – 1991 рр.), до, другого – за часів незалежної України (1991 р. – до сьогодні). Окрім цього, в, кожному періоді визначено групи за предметно-тематичним принципом, до, яких відносяться наукові матеріали, що відтворюють: 1) розвиток вітчизняної, сільськогосподарської дослідної справи; 2) історію зародження й подальшу, еволюцію вчення про хімічну взаємодію рослин; 3) науково-організаційні, аспекти алелопатії; 4) розробку окремих експериментальних напрямів для, потреб сільського господарства; 5) внесок провідних вітчизняних науковців з, питань алелопатії., Визначені задачі дисертаційної роботи реалізовані шляхом аналізу, джерельної бази за допомоги залучення друкованих і неопублікованих, різноманітних історичних джерел і матеріалів. Вихідними даними при, розробці й розгляді проблеми слугували виявлені матеріали фондів 3-х, архівів: Президії Національної академії наук України, Національного, ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України, особистого архіву, кімнати-музею А. М. Гродзинського у відділі алелопатії НБС, імені М.М. Гришка НАН України., Важливе значення при дослідженні джерельної бази мали матеріали, фондів 4-х бібліотек: Національної наукової сільськогосподарської, бібліотеки Національної академії аграрних наук України, Національної, бібліотеки імені В.І. Вернадського НАН України, Державної науково-4, технічної бібліотеки України, наукової бібліотеки НБС імені М.М. Гришка, НАН України. Залучені історичні джерела поділено на умовні декілька груп:, перша група – офіційні матеріали і документи; друга група – документи та, матеріали підсумково-інформаційного характеру; третя група – архівні, матеріали і документи., Аргументовано методологію та вибір підходів до розроблення ключових, напрямів наукового дослідження, завдяки яким систематизовано джерельну, базу, викладено матеріал у логічній, системній, завершеній формі та, найбільш ґрунтовно відображено становлення та розвиток, сільськогосподарської алелопатії в Україні., Одним із головних завдань дисертаційного дослідження стала розробка, періодизації розвитку науки про хімічну взаємодію рослин та виокремлення, кількох основних періодів., Аналіз першого періоду – зародження знань про хімічну взаємодію, рослин від найдавніших часів до XVIII ст. показав, що він характеризувався, нагромадженням та узагальненням досвіду. Письменники античного світу –, Феофраст (Теофраст), Марк Порцій Катон, Луцій Юній Модерат Колумелла,, Пліній Старший Гай й середньовічні вчені – Н. Калпепер, Т. Браун та інші у, своїх трактатах зазначали про хімічну взаємодію рослин, але наукового, пояснення природи цього явища не знаходили., Встановлено, що упродовж другого періоду (кінець XVIII ст. – перша, половина XIX ст.) особливого розвитку набула біологія, почали з’являтися, перші наукові гіпотези про взаємовплив рослин у процесі боротьби за, існування на основі узагальнення теоретичних і експериментальних даних,, що заклало першоджерела для становлення наукових основ алелопатії., Особливу роль відіграли праці німецького агронома А. Теєра, вітчизняного, вченого А.Т. Болотова; швейцарських учених Н.-Т. Соссюра, О. Декандоля,, А. Декандоля; німецького вченого Ю. Лібіха., Третій період (кінець XIX ст. – перша половина XX ст.), характеризується становленням наукових основ алелопатії, активізацією 5, досліджень і практичного впровадження їх результатів; усвідомленням, необхідності захисту навколишнього середовища та сталого розвитку науки у, цьому напрямі. Проводились інтенсивні науково-дослідні розробки, вітчизняних та іноземних учених з проблеми ґрунтовтоми, що, зумовлювалося токсичними виділеннями рослин. Провідну роль у цих, дослідженнях відіграли С.М. Богданов, Д.Г. Віленський, П.А. Костичев,, В.Р. Вільямс, С.М. Виноградський, інші вчені. Важливим етапом у, становленні вчення про хімічну взаємодію рослин мали праці відомого, австрійського фізіолога Г. Моліша. Одночасно вивчав взаємозв’язок рослин, вітчизняний учений М.Г. Холодний., З’ясовано, що четвертий період (початок 60-х рр. XX ст. – до, сьогодення) – розвиток вітчизняної алелопатії, розробка методів та зв’язок з, іншими суміжними науками відбувався за двома умовними етапами. Перший, етап (1960-ті – 1970-ті рр.) – характеризувався розробкою методологічного, інструментарію для подальших алелопатичних досліджень взаємодії рослин, при сумісному зростанні через фізіологічно активні речовини; другий, етап (1970-ті рр. – дотепер) – вивчення алелопатичних процесів, що, виникають у взаємодіючих основних сільськогосподарських культур (рівень, досліджень – морфологія, фізіологія, біохімія, агрохімія, анатомія, цитологія,, гістохімія, молекулярна біологія, генетика, мікробіологія, алелопатія)., У контексті розвитку вітчизняної сільськогосподарської дослідної, справи відбувався й розвиток алелопатії. Академіком В.А. Вергуновим, запропоновано шість етапів її організаційних основ: 1) світовий, організаційний пріоритет для галузевого дослідництва; 2) 1721–1812 рр. –, царський указ Петра I про створення «Польової аптеки Малоросії»; 3) 1812–, 1884 рр. – пошук організаційної форми існування дослідної справи та, утворення першої постійно діючої казенної дослідної установи; 4) 1901–, 1920 рр. – Указ Миколи II від 28 травня 1901 р. «Положення про, сільськогосподарські дослідні установи»; 5) нові риси у системі, дослідництва зі встановленням на українських землях радянської влади у 6, 1920 р.: а) дослідна справа – винятково державна; б) масове становлення, нових дослідних установ; в) максимальне сприйняття всього нового, агропромисловим виробництвом, особливо в 60–80-х рр. XX ст.;, 6) незалежна Україна – відповідальність за розвиток галузевого, дослідництва: а) виконання галузевих досліджень при постійно діючих, інституціях; б) комплекс досліджень за спеціально розробленими, методиками; в) дослідницькі роботи здійснюються за державні кошти., За результатами аналізу комплексно оцінено науково-організаційну, роботу наприкінці XX – початку XXI ст. сучасного світового контексту, розвитку алелопатії. З’ясовано, що наразі алелопатичні дослідження активно, проводяться в Австралії, Індії, Італії, Іспанії, Канаді, Китаї, Мексиці,, Південній Кореї, Польщі, Португалії, США, Тайвані, Франції, Японії та, деяких інших країнах. Підтвердженням викладеному слугує Перший, Міжнародний симпозіум (Індія, 1994 р.), Другий європейський симпозіум, (Польща, 2004 р.), а також сім міжнародних конгресів (World Congress on, Allelopathy – WCA) з питань алелопатії: I WCA – Іспанія (1996); II WCA –, Канада (1999); III WCA – Японія (2002); IV WCA – Австралія (2005);, V WCA– США (2008), VІ WCA – Китай (2011), VІІ WCA – Іспанія (2014),, VІІІ WCA – Франція (2017)., Проаналізовано роботу вітчизняних провідних закладів з проблем, алелопатії. Встановлено, що головним питанням напряму, яким займалися, науковці НБС імені М.М. Гришка НАН України стало дослідження, взаємовпливу рослин, що мало велике значення для рослинництва в, обґрунтуванні систем землеробства, чергування культур в сівозмінах,, боротьби із бур’янами, ґрунтовтомою тощо. Особливого значення воно, набуло в умовах високоінтенсивного рослинництва закритого ґрунту., Вітчизняним центром дослідження проблеми фітонцидів став відділ, медичної мікробіології (нині – відділ антибіотиків) у складі Інституту, мікробіології і вірусології АН УРСР. Основними напрямами наукових 7, досліджень відділу стали вивчення біології збудників інфекційних хвороб, людини, явищ бактеріофагії, пошук додаткових хіміотерапевтичних засобів., Проаналізовано роботу освітніх закладів, де вивчаються спеціальні, предмети з питань алелопатії та проводяться експериментальні розробки:, Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара,, Дніпровського державного аграрно-економічного університету, Харківського, національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва тощо., Виокремлено основні методики для проведення алелопатичних, досліджень та охарактеризовано питання екології в Україні. Зазначено, що, існує низка екологічних механізмів хімічної взаємодії рослин, за допомоги, яких можливе принципове покращення екологічної ситуації в екосистемах,, шляхом нейтралізації певних забруднювачів мікроорганізмами й леткими, виділеннями рослин., Висвітлено праці провідних учених з вивчення алелопатичних, властивостей ґрунту, супутньої мікрофлори та основних, сільськогосподарських культур. Встановлено, що питання азотобактеру, вивчав український мікробіолог, член-кореспондент АН УРСР, Л.Й. Рубенчик; експериментальні дослідження щодо прояву ґрунтовтоми під, польовими, плодовими і декоративними культурами проводила група, науковців під керівництвом академіка А.М. Гродзинського; розробкою, структурно-функціональних основ конструювання замінників ґрунту зі, створенням методологічного підходу і опису керованих ґрунтових біосистем, займалася член-кореспондент НАН України, доктор біологічних наук,, директор НБС імені М.М. Гришка – Н.В. Заіменко та інші., З’ясовано, що питаннями дослідження супутньої мікрофлори у 60–70-, х рр. XX ст. займалася Л.Д. Юрчак. Отриманий результат комплексних, досліджень дав підставу дослідниці вперше рекомендувати виробництву, всебічне впровадження у сільське господарство зеленого добрива (сидерату), безалкалоїдних форм люпину. Випробуванням різних способів подолання, ґрунтовтоми при дослідженнях фізіолого-біохімічних основ у рослин та 8, супутньої мікрофлори ґрунту займалися П.А. Мороз та І.І. Попівший,, Е.А. Головко, С.О. Горобець, О.М. Назаренко, багато інших науковців., Встановлено, що вивченням агрохімічних властивостей, фізіології, рослин і ґрунтознавства займався академік АН УРСР та ВАСГНІЛ, П.А. Власюк. Ним розроблено систему живлення й удобрення, найважливіших сільськогосподарських культур, опрацьовано теоретичні, основи використання мікроелементів для підвищення врожайності у, сільському господарстві, розроблено захисні системи проти ураження рослин, радіацією та радіаційні методи одержання мутантів – нових форм рослин., Означеній проблемі також присвятили дослідження Ю.Г. Ковальчук,, Е.А. Головко, Г.Ф. Наумов, Л.Ф. Насонова, Л.В. Подоба, О.В. Майдебура,, В.К. Пузік та інші., Висвітлено становлення й розвиток алелопатичного напряму –, фітонциди та проаналізовано наукові роботи дослідників. Видатний учений, Б.П. Токін наприкінці 20-х – початку 30-х років XX ст., захопившись, проблемою поділу рослинної клітини і супутніми процесами, випадково, звернув увагу на ефект пригнічувальної дії летких речовин роздрібнених, тканин цибулі на дріжджові клітини. Продовжуючи дослідження, вчений у, 1951 р. розробив доступну методику визначення антимікробної активності, рослин, що дозволило за порівняно короткий час вивчити фітонцидні, властивості понад 500 видів рослин., З’ясовано, що проблематика фітонцидів розроблялася у напрямі, еколого-еволюційного вчення про взаємовплив організмів у природі, тому, питання значення фітонцидів у біогеоценозах стояли у пріоритеті. Цими, дослідженнями з хімічної біоценології активно займалися науковці під, керівництвом А.М. Гродзинського. Учені вивчали явище фітонцидів з, позицій алелопатії, що суттєво збільшувало експериментальну базу, біологічної теорії фітонцидів., Означеним питанням займалися мікробіолог К.Г. Бельтюкова, яка, вивчила протимікробну дію на різні хвороботворні для рослин бактерії, фітонцидних речовин; використанням фітонцидів у рослинництві займався й, інший видатний мікробіолог М.О. Красильников та його послідовники., Проаналізовано наукову діяльність основоположника вітчизняної, алелопатії, академіка А.М. Гродзинського. Загальне визнання отримали його, праці з алелопатичної ґрунтовтоми, фітодизайну, агрофітоценології, історії, створення і будівництва ботанічних садів тощо. Філософським визначенням, сутності алелопатії (кругообіг фізіологічно активних речовин, що регулюють, внутрішні й зовнішні взаємовідношення, поновлення, розвиток і зміну, рослинного покриву в біогеоценозах) А.М. Гродзинський продовжив роботи, М.Г. Холодного і на багато років випередив зарубіжних учених, які вивчали, хімічну взаємодію рослин з позицій токсичної алелохімії., Встановлено, що академіком А.М. Гродзинським створено розгалужену, вітчизняну наукову алелопатичну школу, яку умовно поділено на три групи:, до першої віднесено вчених, які стверджували алелопатію у 60–70-ті рр., XX ст., як новий напрям у науці; друга група – науковці, які працювали у 70–, 80-х рр. минулого століття; третя – вчені відділу алелопатії другої половини, 80-х рр. XX – початку XXI ст., З’ясовано, що у радянський період на підґрунті алелопатичної школи,, створеної А.М. Гродзинським у Києві, функціонували й інші наукові центри, з означеної проблеми. Зокрема, у Мінську, Ленінграді, Москві, Воронежі,, Дніпропетровську., Таким чином, аналіз наукових джерел, що відтворюють становлення та, розвиток вітчизняної алелопатії підтверджує теоретичне і практичне її, значення для дослідної сільськогосподарської справи., Ключові слова: становлення, розвиток, науково-організаційні основи,, алелопатія, сільськогосподарська дослідна справа, фізіологічно активні, речовини, ґрунтовтома, методологічні прийоми, А.М. Гродзинський, наукова, школа.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0