№ 34 (2020): Військово-науковий вісник, У дослідженні розібрано дискусійні проблеми участі українського козацтва у Тридцятилітній війні 1618–1648 рр. і пов’язані з ними стереотипи. Ці стереотипи залишаються спадщиною польської і української патріотичних історіографій, які намагалися приписати «своїм» участь у спільних або ж і чужих формуваннях. Звернена увага на особливості наборів підготованих контигентів найманих військ з Речі Посполитої католицькою коаліцією та Францією та особовий склад формувань польських козаків, так званих «лісовчиків». Встановлено, що формування «лісовчиків» були легкою кавалерією, ефективною при виконанні розвідувальних і сторожових завдань, рейдах по території, зайнятій противником та переслідуванні відступаючого противника. Формування українського козацтва були піхотними, а піхоти у війську Речі Посполитої постійно не вистарчало. Тому дозволити найняти іншу піхоту, окрім українських козаків, Річ Посполита просто не могла. Під час війн поляки самі наймали угорську, німецьку чи чеську піхоту. Проаналізовані битви під Гуменним (1619), на Білій горі (1620), кампанії в Сілезії, на Рейні, в Гессені та Люксембурзі та балтійську експедицію. Обгрунтована гіпотеза щодо тотожності полковника Тараського з гетьманом Федоровичем Тарасом (Трясилом). Детально розглянено проблему участі і ролі козаків у здобутті Дюнкерка (1646) та участі у цих подіях Богдана Хмельницького, Івана Сірка та Солтенка.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0