Українське мистецтво в дослідженнях представників харківської мистецтвознавчої школи першої третини ХХ століття

Іваненко С. О. Українське мистецтво в дослідженнях представників, харківської мистецтвознавчої школи першої третини XX століття. – Кваліфікаційна, наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата мистецтвознавства за, спеціальністю 26.00.01 – Теорія та історія культури (мистецтвознавство).–, Харківська державна академія дизайну і мистецтв. – ДВНЗ «Прикарпатський, національний університет імені Василя Стефаника , 2018., Дисертація присвячена вивченню наукової спадщини представників, харківської школи мистецтвознавства першої третини XX ст. У дослідженні, використані наступні методи мистецтвознавчого аналізу: біографічний,, компаративний, історико-системний, метод історико-мистецької типології та, класифікації., Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у ній вперше розглянуто, проблематику українського мистецтва в науковій спадщині харківських, мистецтвознавців як окрему наукову проблему; введено до наукового обігу, маловідомі факти та імена науковців, які вплинули на розвиток харківської, мистецтвознавчої школи; на основі аналізу систематизованої наукової спадщини, вчених з’ясовано пріоритетні для харківської школи мистецтвознавства проблеми, історії українського мистецтва, визначено коло тем, які наприкінці ХІХ – у першій, третині ХХ ст. стали актуальними., У дисертації зазначено, що формування мистецтвознавчого осередку Харкова, відбулося у першій половині XIX ст. на базі Імператорського університету., Показано, що у другій половині XIX ст. харківський осередок зазнає потужного, розвитку і на межі XIX–XX ст. розпочинається формування мистецтвознавчої, школи. Наголошено, що першим піком її розвитку стала наукова і педагогічна, діяльність у 1910-х рр. Ф. Шміта, який виховав плеяду молодих мистецтвознавців,, котрі викладали курси історії мистецтва в навчальних закладах Харкова та, проводили активну науково-популяризаторську роботу. Розквіт мистецтвознавчої, школи Харкова, кульмінація якої припадає на 20-30-ті рр. XX ст., був перерваний 3, репресіями 1930-х рр., в результаті яких на кінець 30-х рр. ХХ ст. у місті практично, не лишилося представників «старої» школи мистецтвознавства., Аналіз мистецтвознавчої спадщини науковців «старшого покоління», унаочнив, що їх науковим інтересом стали проблеми давньоруського та, середньовічного вітчизняного мистецтва з позицій візантології. Зокрема, основне, поле наукової діяльності О. Кирпичникова − історія православного образотворчого, мистецтва; є. Рєдіна − давньоруське та староукраїнське релігійне мистецтво, (іконопис); М. Сумцова − українське сакральне мистецтво, творчість Т. Шевченка, та сучасне досліднику мистецтво; О. Білецького − особливості південно-руського, мистецтва XVI−XVIII ст., творчість Т. Шевченка та спадщина є. Рєдіна; П. Фоміна, − церковні старожитності та релігійне малярство Слобожанщини; Ф. Шміта −, українське та давньоруське мистецтво. Він розробив концепцію походження, українського мистецтва та з часом почав займатися вивченням теорії мистецтва., Підкреслено, що саме у науковців «старшого покоління» формується інтерес до, українського (малоросійського) мистецтва. Науковим розробкам вчених, університетського періоду властиві не наукові узагальнення; а ті методи, дослідження, які у подальшому стали важливими для праць харківських науковців, 20-30-х рр. ХХ ст.: опис, хронологія, систематизація, аналіз тощо., Учні Ф. Шміта стали відомими вченими, які своїми науковими розробками, збагатили українське мистецтвознавство. Основними напрямками їх досліджень, стало давньоруське вітчизняне мистецтво, українське мистецтво середньовіччя та, XVII-XІХ ст., декоративно-ужиткове та народне українське мистецтво XX ст., а, також мистецький процес початку XX ст. Так, С. Таранушенко вивчав українське, мистецтво, зокрема, мистецтво Слобожанщини XVII-XVIII ст., творчість, Т. Шевченка та сучасне йому мистецтво; Д. Гордєєв –колекції історичних реліквій,, старожитностей, харківські архітектурні пам’ятки та мистецтво початку ХХ ст.;, є. Берченко – народно-декоративний розпис та петриківське малювання;, О. Берладіна – українське гаптування, орнаментику народного вбрання та, літургійне шиття; В. Білецька – народний одяг; М. Лейтер – пам’ятки, середньовічного мистецтва на території України; Т. Івановська –мистецтво східних, регіонів; О. Степанова – дерев’яні хрести та їх орнаментику., Проаналізовано мистецтвознавчі праці учнів С. Таранушенка. З’ясовано, що, П. Жолтовський досліджував українську архітектуру, народне мистецтво, рукописи, та старовинні книги, ікони та іконостас; М. Зубар − монументальний живопис,, графіку та творчість вітчизняних художників ХІХ – поч. ХХ ст.; М. Щепотьєва −, народне мистецтво; Д. Чукин − творчість українських художників. Також розкрито, наукову спадщину К. Сліпка-Москальціва, який вивчав народне мистецтво та, іконопис України, творчість українських митців ХІХ – поч. ХХ ст., та спадок, В. Зуммера харківського періоду., У дисертації з’ясовано, що на сьогодні дослідження розвитку харківського, мистецтвознавчого осередку першої третини ХХ ст. є актуальним у межах, вітчизняного та зарубіжного мистецтвознавства та доведено, що наукові праці, харківських вчених поглибили знання про українське мистецтво., Основні положення дисертації можуть бути використані у навчальній, діяльності. Зокрема, вони можуть знадобитися для написання мистецтвознавчих, праць та для розробці програм курсів, пов’язаних з історією мистецтва., Ключові слова: мистецтвознавство, давньоруське мистецтво, візантологія,, декоративно-ужиткове мистецтво, сакральне мистецтво, архітектура, мистецький, процес, національно-культурне відродження, репресії.