Майже 40-літня окупація України большевицькою Московщиною, до краю спантеличила політичну думку українську, і над Дніпром, і в Галичині, і на еміґрації. Отруя московської пропаґанди просякла в усі партійні середовища, від радикально-соціялістичних і “революційно-демократичних” аж до націоналістичних. Дійшло до того, що деякі претенденти на “визволителів України” на еміґрації, кинули анатему на ідеологію взагалі. Оголосили її, як і світогляд, якийнебудь взагалі, за річ безпотрібну, ба, навіть шкідливу для визвольно-революційної боротьби. Прихильним оком споглядаючи на кокетуючі з большевизмом соціялізм і т. зв. демократію, ці “визволителі” еміґрантські особливо ярилися на все, що стояло впоперек дороги комунізму: на націоналізм, на релігію, на “фашизм”, “шовінізм” і т. п., Протиставитися цій протинаціоналістичній дурійці пробував я, в останні вісім літ, в часописних статтях, з яких, деякі і з’являються передруком в цій книзі. Присвячена ця остання якраз тій проблематиці націоналістично-революційної боротьби, її ідеології, без якої не перемагала і не переможе жадна революція, жадна ідея. В сотий раз повторюю оглухлим землякам, що ніколи не став би соціялізм практикою, реальністю — без теорії, без ідеології К. Маркса, Енгельса і Леніна; ніколи б не стала реальністю демократія, без ідеології Ж. Ж. Руссо і Джефферсона; не було б буддизму без науки Будди, ні магометанства без “Корану” Магомета, ні християнства без проповіді Христа й апостолів. Нарешті не зрозуміти практики нашого москвофільства останніх 70 літ, — без теорії М. Драгоманова., З передмови автора
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0