Авторський голос у літературній спадщині Михайла Драй-Хмари

Черіпко С.І. Авторський голос у літературній спадщині Михайла Драй-Хмари. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 «Українська література». – Український державний університет імені М.П.Драгоманова, Київ, 2023., Дисертація становить комплексне аналітико-синтетичне дослідження поетичної, літературознавчої, епістолярної спадщини М.Драй-Хмари. У роботі системно проаналізовано творчий доробок митця через оцінку його авторського голосу, що передбачає характеристику життєвого шляху та творчості письменника загалом у зв’язках із літературним процесом 20-х – 30-х рр. ХХ ст., Простежено особливості формування і виявів авторського голосу у дискурсі доби, національних та мистецьких світоглядних параметрах, визначено специфіку ідіостилю М.Драй-Хмари під впливом реалій тогочасного радянського суспільства. У поетичному слові розкрито зміст образної концепції суспільної кризи перших десятиліть ХХ ст., а також загальнонаціональних зривів і потрясінь., Аналіз нонфікційних форм літературної спадщини дозволив з’ясувати особливості сприйняття письменника ідеологічної та культурної ситуації того часу, дослідити матеріали, відображені крізь авторську оцінку суспільної доби, літературних і позалітературних колізій, охарактеризувати особливості критичного мислення митця. Літературно-критичні виступи й епістолярій М.Драй-Хмари передають динаміку суспільної та художньої свідомості українського інтелігента., Проаналізовано засадничі підходи, що наразі актуалізує необхідність глибшого вивчення творчості митців, які репрезентують літературний дискурс доби 20-х – 30-х рр. ХХ ст. Одним із представників цього періоду є Михайло Панасович Драй-Хмара (1889–1939). Його творча спадщина була об’єктом літературознавчих розвідок, які сприяли увиразненню поетологічних особливостей творчості митця. Однак праці, що комплексно і концептуально характеризують авторський голос в художніх текстах, літературно-критичних дослідженнях, мемуаристиці, епістолярії, педагогічній діяльності, практично відсутні., М.Драй-Хмара належить до таких митців, які представили оригінальні зразки нового мистецтва, закоріненого в кращі традиції вітчизняної літератури кінця ХІХ – поч. ХХ ст., засновані на творчій асиміляції поетики міфу та фольклору, їх світосприйнятті та естетиці, на інтелектуальному та культурологічному підґрунті світової літератури., Спадщина поета з об’єктивних причин не здобула належних оцінок сучасної йому критики, – передусім тому, що митець почав писати українською вже у зрілому віці, коли сформувався як літературознавець і перекладач. Перша збірка його поезій не була опублікована з виразно політичних міркувань: працював в університеті, очолюваному «проскрибованим» у очах більшовицької влади І.Огієнком. Він тісно спілкувався з інтелектуалами у поезії – неокласиками, через що його творчість критика розглядала в дискурсі особливостей їх естетики. На час виходу збірки «Проростень» більшого голосу надавали оцінці мистецьких явищ із позицій пролетарської доцільності. Вороже ставлення до неокласиків позначалося на рецепції творчості М.Драй-Хмари. Якщо врахувати теоретичний рівень такої критики, то зрозуміло, що витончене плетиво його світоглядно-художніх інспірацій не могло знайти належного поцінування., У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і завдання. Визначено об’єкт і предмет роботи, окреслено її теоретико-методологічну базу, з’ясовано наукову новизну отриманих результатів, їхнє теоретичне й практичне значення, наведено відомості про апробацію та авторські публікації, інформацію щодо структури та обсягу дисертації., У першому розділі «Парадигма «митець – доба» у становленні авторського голосу М.Драй-Хмари» осмислено теоретичну, науково-критичну літературу за темою дисертації, схарактеризовано основні праці літературознавців, які досліджували творчий доробок М.Драй-Хмари, визначено підходи до осмислення проблеми, розкрито особливості авторського голосу, виходячи з опрацювання біографічних та культурно-історичних координат., У підрозділі 1.1. «Літературно-критична і літературознавча рецепція творчості М. рай-Хмари: діахронний, синхронний і проблемний аспекти» надано критичну оцінку літературознавчим дослідженням спадщини митця., Відзначено, що на рецепції творчості будь-якого митця, змісті й напрямах її тлумачень позначаються характер і колізії доби, в якій лунав голос його авторський голос. Під час оцінки праць дослідників враховано необхідність незаангажованого погляду на творчість письменника. За радянської доби його ім’я належало до табуйованих, літературно-критична і літературознавча інтерпретація залежала від впливу ідеологічно-приписових кліше, однак і пізніше він належно не був поцінований. Його творчість не згадано у праці Ю.Луцького «Літературна політика в совєтській Україні», збірнику «20-і роки: літературні дискусії, полеміки». Зарубіжні дослідження, крім праці О.Ашер і аналізу Ю.Шевельовим поетики М.Драй-Хмари, стосувались розкриттю трагізму життєвої долі. Ім’я письменника згадувалося у «Підручнику історії української літератури» О.Дорошкевича., Показовими відгуками на вихід першої збірки «Проростень» є виступи Миколи Хвильового та М.Рильського. Микола Хвильовий відзначив поетичну красу й оригінальність художнього слова, водночас у статті відобразивши компартійний характер мислення тогочасної літературної офіційної еліти, естетичний рівень критики зокрема. М.Рильський окреслив особливу духовність іпостасі ліричного героя віршів, а його рецензія накреслила напрями подальшого прочитання творчості митця., Оцінка сучасної М.Драй-Хмарі радянської критики ґрунтувалась на догмах, що вимагали безпосередньої реакції на дійсність, схвальної щодо офіційно-політичних реалій. Однак характер естетичного мислення М.Драй-Хмари не підпорядковувався певним ідеологічним критеріям, був духовно самостійним явищем. Найбільш концептуальним дослідженням доби є стаття Ю.Шереха «Поезія Михайла Драй-Хмари», у якій автор деконструює стереотипи, пропонує необхідність іншого дискурсу, параметри нової естетичної моделі для поцінування творчої спадщини митця як оригінальної, самобутньої і естетично самодостатньої., Серед дослідників творчості митця вагомою є думка І.Дзюби, який досконало проаналізував індивідуальний стиль М.Драй-Хмари в контексті переосмислення літератури «Розстріляного відродження». Творчий характер власного дослідницького стилю в сприйманні творчості й змалюванні літературного портрета М.Драй-Хмари виявив Ю.Ковбасенко у збірнику «Гроно нездоланих співців». Він особливо уважно поставився до поета, приділив увагу характеристиці манері викладу, образу ліричного героя та визначив індивідуальні риси поетики., Однак ширших досліджень вимагає перепрочитання поезії М.Драй-Хмари не тільки в естетичному ключі «неокласицизму» (Ю.Шерех) чи символізму, а й з’ясування джерел європейських впливів та національних традицій і поетового новаторства. Варто детальніше розглянути поезії митця в художній самодостатності авторського голосу, – в цьому контексті вони починають звучати надзвичайно оригінально і самобутньо., У підрозділі 1.2. «Біографічні та культурно-історичні координати у формуванні авторського голосу митця» висвітлено основні параметри формування авторського голосу через біографічний та культурно-історичний дискурс., Врахування під час аналізу поетичних творів М.Драй-Хмари характеристик авторського голосу дає змогу представити автора як носія певних психічних якостей і функцій (воля, фантазія, талант тощо) та виконавця самого твору., Осмислення важливих моментів біографічного та культурно-історичного дискурсів М.Драй-Хмари на тлі його трагічної життєвої і творчої долі дають змогу узагальнити таку позицію: цей митець був людиною європейського мислення, інтелектуалом, який своєю діяльністю сприяв очищенню тогочасного естетичного, духовного простору від провінційного масовізму та примітивізму: Він творив кларистичну, а й новаторську поезію, перекладав і досліджував світову класику, закладав основи славістики, збагачував філологічну науку й поетичну практику на принципово нових засадах та класичному вітчизняному досвіді., Атмосфера громадсько-політичного і суспільного життя, способи організації культурницької роботи у 20-х – 30-х рр. викликали в нього цілком зрозумілий спротив. Поет намагався осмислити свою роль у тому, що називалося новою добою, сумнівався, чи зуміє він, інтелігент, учити народ, відчути єдність із ним, оскільки тривалий час був далеко від України. У «літературній дискусії» 1925–1928 рр. М.Драй-Хмара не брав прямої участі, за винятком кількох виступів на оборону неокласиків та їх творчого естетичного кредо. Науковець мав сформовані погляди на мистецтво як літературний критик, вироблений естетичний смак від спілкування зі світовою (переклади з французької, італійської) та вітчизняною класикою (дослідження творчості Лесі Українки, студії над окремими віршами Т.Шевченка тощо). Проте у політико-ідеологічний вир він був утягнений через особливу увагу саме до найталановитіших постатей української культури. Перспективи зростання М.Драй-Хмари на ученого-полігістора можна оцінити лише тепер, коли з’явилася можливість ознайомитися з його науковою спадщиною., Відчуття національної самосвідомості стало центральною складовою світогляду М.Драй-Хмари як особистості, ідейним центром ліричного героя його поезій, сформувало моральні критерії та етичні норми спілкування, визначило основні параметри авторського голосу – духовної моделі особистості, уявлення про норми людської поведінки, бачення світу з позицій національної культури, моралі й етики українського народу., У другому розділі «Художня модель світу в поезії Михайла Драй-Хмари» висвітлено функціонування світомоделюючих ознак поетики митця., У підрозділі 2.1. «Еволюція поетичних стратегій М.Драй-Хмари» визначено особливості поетичного письма автора, його зв’язок із неокласицизмом та символізмом., Авторський голос у доробку М.Драй-Хмари наближений до категорії «ліричний герой», яка усі його модифікації синтезує як втілення особистості, що усвідомлює трагічність подій і водночас має загострене національне чуття. Персоніфікації лірики наповнюють авторський голос біографічною реальністю, наділяють його світоглядним підгрунтям, не позбавляючи при цьому суб’єктивної аксіологічності. Ліричний герой становить неподільну єдність, яку забезпечує почуттєво-вольовий ресурс особистості інтелігента-патріота. Його суб’єктність не акумулюється в егоцентричності, натомість політична і культуротворча домінанти буття українців роблять цю постать самобутньою. Свідомість як особистісно і суспільно вмотивований феномен в авторському голосі є активізуючим чинником творчої діяльності., У світогляд ліричного героя ввійшли відгомони національного мистецтва слова кінця ХІХ – поч. ХХ ст.: народнопісенна простота слова Лесі Українки, інтелектуальна насиченість її мислення, його наповнення світовими образами, постатями, мотивами; імпресіонізм М.Коцюбинського, символізм М.Вороного, зважена мудрість І.Франка. Увесь цей багатий конгломерат ліричний герой перетоплює у душі, наповнює власною естетичною спроможністю, творить на цій багатій основі свій філософський і естетичний світ, закорінений у вітчизняну традицію, де наскрізними є любов до України й націотворчі інтенції., Україна, її народ є текстоцентричним концептом в світогляді ліричного героя і постає також у розмаїтті мотивів та образів, семантичному багатстві, у широкій амплітуді настроєвої гами та інваріантній естетиці виразів. У поезіях М.Драй-Хмари зображено рідний край в історії й сучасності, а ліричний герой увиразнюється не лише в єдності з Україною, а виступає органічною нерозривною часткою своєї землі, як у метонімічній тріаді «сестра пісня – побратим – степ» («Долі своєї я не кляну…»)., В основі поетики М.Драй-Хмари – інтелектуальний дискурс, творений мовознавчими студіями, наповнений відгомонами творчості слов’янських народів; світ класичної та європейської, насамперед французької поезії епохи символізму, яким захоплювався митець, а також класичної і модерної поезії; його власний духовний світ високоінтелігентної людини, міфофольклорні традиції, перевагу котрих декларує письменник і практичною діяльністю, і поетичними рядками. Це, нарешті, розкішний світ української природи з його багатством золота і блакиті, який ліричний герой вбирає, засвоює, переплавляє в оригінальну сув’язь власного творення, наповнює чуттєвим багатством, вираженим сугестивною симфонією мотивів, переданим через оригінальні образи, розмаїття тропів, поетичного синтаксису, звукопису тощо., Характеристика його ідіостилю дозволяє виявити своєрідність авторського голосу в художньому аспекті, що визначило модерний характер поезії, чуттєві глибини імпресіонізму, мінливу химерну акварельну настроєвість символізму, вслухання в «фанфари революції» та не завжди вдалі пошуки відповідних для цього лексем і образів, а також трагізм сучасних реалій та візії прийдешніх катаклізмів. Усе це пронизане наскрізь індивідуальними оригінальними рисами таланту, творить особливу своєрідну й неповторну естетику його поезій, власний стиль М. Драй-Хмари., Функціонування сонетного жанру, поезій із конкретикою змісту – одна з ознак його неокласики. Для творів митця властива кована вагомість слова, паронімічне багатство виразу, експресивний перелік кількох семантично насичених дефініцій виразного точного, лаконічного ряду («Накинув вечір», «Лебеді», «По кліті кованій!», «Спустившися на саме дно…», «Victoria regia», «На могилі Руданського» та ін.)., Від символізму в поезії М.Драй-Хмари – витончене живописання словом, де точність і місткість виразу, вміння передати адекватну сутності ознаку, поєднані з покірними автору кольором, звуком, передають особливе багатство чуття, а почуттєва розкіш краси природи явлена в ошатній стрункості неокласичної сонетної форми., Характер єднання стильових особливостей поезії М.Драй-Хмари з народним мелосом найбільше фокусується через епітети, які розраховані на зорову чи слухову рецепцію зображуваного і надають поетичній мові легкого емоційного підсилення («Я полюбив…», «Розлютувався лютий», «Я світ увесь…», «Мене хвилює…» тощо). Настроєвість епітетів пов’язана з «входженням» їх у контекст образу з семантичною домінантою., Про національні традиції свідчить присутність у віршах просторової та історичної конкретики. У поезіях зображена багата природа рідного краю, візія його щоденного природного буття. Фольклорні впливи позначилися на шляхетній простоті образів, музичності віршів, використанні тропів тощо., Поетична стратегія М. Драй-Хмари індивідуальна, своєрідна, в ній поєднане відтворення реального світу з особливо насиченою, виразно почуттєвою гамою, наповненою мотивами, звуками, кольорами. Поезія М.Драй-Хмари акумулює як сприйняття естетики неокласиків, символізму, зокрема французького, так і багатство лексики й вимогливість до слова, інші ознаки власної естетичної моделі., У підрозділі 2.2. «Синестетичність світосприймання ліричного героя» розкриваються особливості використання у творах образів природи, відзначено домінування звукопису, кольористики та їх впливи на зображення переживань ліричного героя., У характері світосприймання ліричного героя поезій М.Драй-Хмари знайшли відображення глибинна спорідненість із природою, любов до рідної землі, працьовитість, християнська мораль і етика родинного спілкування. У мотивах і образах, пов’язаних із природою, постає багатство найтонших нюансів психології героя, виразна й багата метафористика («Мене хвилює…», «Наставила шовкових кросен…», «За водою…»). Природа в поезіях живе глибоко оригінальними образами, простота яких дорівнює емоційній потужності; природа незрідка у них мовляє несподівано новими й оригінальними «голосами», серед яких особливе місце посідає авторський., Від народної етики й власних почувань – особливе ставлення до світу дитини («За водою зозуля кує…», «Мати», «Убогий цвинтар…», «Розлив свій гнів…»), а інтимна лірика засвідчує пристрасну вдачу митця, вірність у стосунках, повагу до об’єкта захоплення («На смерканні»)., Про перевагу настроїв як джерела картин природи свідчить відсутність заголовків у більшості віршів М. Драй-Хмари. Натомість у митця домінує спонтанність авторського задуму, а його ліричний герой – лише інструмент для її багатого на кольори, тони й відтінки звучання. Констатуємо взаємопроникнення зримого світу і почуттів, переживань ліричного героя як акумуляції авторського голосу. Звуки, кольори, лінії, як і події, реалії, залишають читачеві простір для власної уяви, викликають у нього гаму почуттів, іманентних власному досвідові, а отже – заохочують до співтворчості., Система мотивів, образів вмотивована світом відчуттів митця. У ній постає гармонійний світ українського інтелігента, сповнений суперечливих відчуттів, які потрібно прочути. Образи сонця і неба у поезіях творять своєрідне блакитно-золоте тло, на якому почуття і настрої ліричного героя становлять нерозривне художнє ціле з його сутністю, а домінуючі образи вітру й хмар надають поезії М.Драй-Хмари найбільше динаміки, руху картинам природи., Кольористика сприяє розумінню внутрішнього світу ліричного героя. Зокрема це домінанти голубого та синього кольорів, поєднання його з золотом («Під блакиттю весняною…», «Розлютувався лютий…», «Мене хвилює…», «Стогнала ніч…»). Звуки як спосіб світосприймання і відображення мають багату гаму і розмаїття виразу, часто вживаються слова на позначення співу, музики, музичних інструментів, звуконаслідувань голосу людей і тварин («Кримські цикади», «На побережжі», «Бреду обніжками…», «Мені сниться…»)., Синестетичне сприйняття світу ліричного героя закорінене у вітаїстичну філософію українського ейдосу, його етичні засади й музику слова, у ньому поєднані фольклорна стихія з традиціями української літератури кінця ХІХ – поч. ХХ ст. та світової літератури, культура інтелігента й почуття патріота., У підрозділі 2.3. «Образна концепція суспільної кризи перших десятиліть ХХ ст.» розглянуто особливості інтерпретації у поетичному світі митця реалій тогочасної доби., Художня рецепція філософії внутрішнього бачення митця характеризується дуалізмом, роздвоєністю реального і уявного світів, яка стала джерелом сумнівів, вагань, відбитих у щоденнику. Правдивими документами, які засвідчили антилюдяна сутність доби, стали «Ведмідь-гора», «Кошмар», «Лебеді» та ін., у яких ліричний герой перебуває ніби поза добою, він уникає її сприймання. Доба вривається в свідомість автора, в моменти розпачу і зневіри, а тому її художня іпостась виражена переважно в своїй найбільш антилюдській суті: голодомору, насильства, смерті тощо., Усупереч гостро трагічній дійсності позиція ліричного героя споглядальна: він сприймає світ через шляхетні блакитно-золоті кольори, гармонійні звуки природи, мелодику рідного слова. Відчувається прагнення абстрагуватися в спокій як своєрідний порятунок від страшних реалій. У поезії «Кошмар» використано образ сну, ніби навіяного авторові безсонної ночі миготливими плямами на сусідньому мурі («строкатий мур тремтить, як махаон…» і «тінь на ньому в’ється, як змія»), глухими звуками нічного міста, задушливо-важкими пахощами жасмину. Виразно передає автор відчуття тривоги, передчуття лиха., У парадигмі пекельної сутності доби М. Драй-Хмара малює реальний і знайомий йому світ, який утратив ознаки людського, перетворився в щось моторошно-ірреальне, перестав бути світом живих – став страшнішим від пекла. Контраст між крижаним світом і гордою мужністю ніжного лебедя-митця найдосконаліше малює сонет «Лебеді», автор якого зобразив неокласиків, поставив на їх захист своє поетичне слово. Давно приборкані лебеді не скоряються зимі. Образ лебедів – не тільки художній вираз контрасту між добою і людиною, символ непереможності духовного над потворним, – це і духовна модель ліричного героя, його розуміння людини і світу., М.Драй-Хмара у поетичному слові правдиво відчув і художньо змалював добу більшовицької революції як антисвіт, почування українського інтелігента тих часів. Найхарактерніша ознака світосприймання ліричного героя – його еволюція від ясності, безмежної розкоші сприймання світу, закоханості в його просторінь, гармонію – до наявності своєрідної дистонії, поєднання світлих і темних барв у більшості поезій, болючого боріння дихотомій, де просторінь, ясність, всеохопна доброта й гармонія не хочуть поступатися переважаючому злу. Від цього контрасту – особливий драматизм: гострота відчувань. Лаконізм у поєднанні з густою естетичною насиченістю творить особливий світ ліричного героя, окреслює його антитетичність із дійсністю, змагальний характер щодо неї аж до трагічного для поета відчуття поразки, перемоги зла., Поетична нарація М.Драй-Хмари – дискурс інтелектуальний, виплеканий і на грунті мовознавчих і перекладацьких студій, збагачений елементами творчості слов’янських народів, світ класичної та європейської, насамперед французької, поезії., Третій розділ «Доба суспільних потрясінь як головний герой літератури non-fiction» присвячений вивченню творчої епістолярної, щоденникової та літературно-критичної спадщини письменника, яка сприяє кращому розумінню тогочасних подій із позиції автора., У підрозділі 3.1. «Світоглядно-естетичні параметри «Щоденників» М.Драй-Хмари» охарактеризовано зв’язок щоденникових записів М.Драй-Хмари із тогочасною добою, розкрито особливості авторського ідіостилю., Цінність щоденникових записів М.Драй-Хмари полягає у наявності матеріалів, пов’язаних із характером суспільної доби. Вони розкривають суть суспільних процесів, ідентифікуючи українську історію як особистісно знакове явище. Ці тексти містять літературні й позалітературні колізії, їх усвідомлення автором та його власні інтерпретації. Записи М.Драй-Хмари передають динаміку суспільної та художньої свідомості на основі великого історичного фактичного матеріалу. У них ідеться про людину та її епоху, оточення, побут, творчі аспекти, професійні перипетії та зв’язки, ставлення, взаємини, еволюцію, – усе дозволяє проникнути в тогочасні історико-культурні явища. Ідентифікація минулого в записах М.Драй-Хмари постає на грунті достовірності, а правдивість зображення забезпечується особистістю автора – національно заангажованого інтелігента «високої проби»., Митець швидко вловлював нові тенденції в літературі, суспільні зміни, зміни в психології людини і світосприйманні, віддзеркалив розвиток суспільної свідомості, етично-естетичні уявлення доби; продемонстрував власні підходи до реальності та свої аксіологічні критерії. Тому його записи – це неповторні творчі прояви, самостійне художнє і світоглядне явище, специфічний мистецький феномен, одночасно документальний і суб’єктивний. М.Драй-Хмара ідентифікував дійсність як історичну, суспільну й мистецьку цінність для української культури., Лірична організація світовідчуття, життєлюбство, оптимізм, вимогливість і загострене чуття справедливості на тлі несприйняття безглуздого трагізму навколишнього світу – головні характеристики стилю життя автора, які й знаходять своє відображення у приватних документах., Зважаючи на складність тогочасного літературного життя, політичну заангажованість більшості письменників і цілих їх організацій, «Щоденники» підтверджують цільність мислення М.Драй-Хмари, його розуміння надскладної ситуації, коли почався тотальний наступ на українство. Розмах дискусії 1920-х рр., яка була центральною подією того часу, засвідчує не тільки негативний стан тогочасного літературно-мистецького життя, сповненого графоманства, а й опір, можливо, інтуїтивний, усього живого організму українства. Мати в такому хаосі свою думку, позицію, послідовно зберегти її, будучи у вихорі подій, отже й бути людиною високоорганізованого на той час мислення, – це й становить світоглядну самобутність авторського голосу письменника., Детальний аналіз щоденникових записів М.Драй-Хмари дає можливість констатувати своєрідну дисгармонію поглядів: з однієї сторони – незалежна його позиція стосовно ідеологічної «погоди», твереза оцінка подій, навіть деяку відстороненість, погляд «з-над» людини, яка стоїть вище за багатьох у своїх інтелектуальних осягах, естетична спроможність понад тогочасне культурне середовище. Примітивними, часто смішними щоденникареві видаються естетичні потуги заідеологізованих митців-неофітів «від молота і плуга», необґрунтовані їх претензії творити революційне мистецтво без мінімального грунту, без опори на звичайну освіченість, не говорячи про спадщину поколінь, без культурних основ., З іншої сторони – щоденники містять скрупульозний аналіз становища українського політикуму й мистецтва, його активного небайдужого учасника. Усе, що відбувалося під час дискусії 1925–1928-го рр., інші події тогочасного літературного життя, знайшло в «Щоденнику» не лише свій відбиток, а точні оцінки подій та їх учасників., Лаконізм, іронія М.Драй-Хмари, деяка навіть побутовість окремих висловів у жартівливо-народному стилі, з елементами белетризації, – риси, що свідчать в «Щоденниках» про добре орієнтування у подіях, розуміння людей, їх душевної суті, творчих можливостей, адекватну оцінку ситуації. У конкретному факті, іронічних акцентах М.Драй-Хмара висловлює негативістське ставлення до брехні, фальшу, абсурдності ідеологічного простору тогочасної епохи, наслідки тотального засилля якого провіденційно відчуває, заперечує і не сприймає. Це наклало свій відбиток на настрої смутку, часто болю, коли М.Драй-Хмара пише про мимовільний відхід із життя кращих творчих сил нації, тих, хто працював на українську культуру і кого особливо цінував митець., Незважаючи на врівноваженість, часом іронічність, саркастичну рецепцію подій, у «Щоденниках» М. Драй-Хмари превалює головна особливість його світосприймання – ясність, оптимізм поглядів, лірична настроєність. З поезією «Щоденники» пов’язує замилування природою, її органічне відчуття, тісне спілкування., Стилістика «Щоденників» відрізняється від мовностильового оформлення приватних записів М.Куліша, І.Дніпровського, А.Любченка, Миколи Хвильового, де переважає певна «розхристаність» логіки думки, настроєвість тощо. «Щоденники» автора витримані у класичному стилі, можуть служити канонічним жанром у літературі. Водночас у них сублімовані загальні ознаки ідіостилю М.Драй-Хмари: світоглядна послідовність, відповідність мислення й оцінок, висока ерудиція, логіка викладу думок та їх послідовна національна заангажованість, багатство думки і слова. «Щоденники» М.Драй-Хмари, як і вся його спадщина, є зразком і свідченням цілісності особистості, а відтак і авторського голосу., У підрозділі 3.2. «Епістолярій М.Драй-Хмари у суспільно-мистецькому дискурсі 20-х – 40-х рр. ХХ ст.» на основі епістолярної спадщини розкрито духовне життя автора, його спілкування із іншими митцями тієї доби., Листування письменників – вагоме джерело для розуміння індивідуального світу митця, в якому відображене духовне життя митця, що дозволяє глибше зрозуміти, багатогранніше охопити особливості його мислетворення, художні, культурні та суспільні інтенції., Зміст і жанрові особливості маловідомого епістолярного спадку М.Драй-Хмари характеризують автора як багату, духовно і творчо обдаровану особистість у взаємозв’язках із життям та мистецьким процесом., Реалії епістолярію М.Драй-Хмари подає авторську інтерпретацію основних проблем літературної дискусії 1920-х рр., особливості літературно-критичного мислення, оцінки власної творчості, вирізняють шляхетні риси українського митця. Приватне листування – одночасно духовний портрет українського інтелігента-гуманіста й гострий викривальний документ підрадянської дійсності., Листи М.Драй-Хмари допомагають краще зрозуміти не тільки складне тогочасне суспільне й мистецьке тло, але й індивідуальність його як митця, професійного критика, вдачу людини, українського інтелігента з витонченим світосприйняттям, поставленого в надто складні обставини. У листах 1924-х – 1929-х рр. розкрито елементи літературної політики радянської України в час згортання українізації, наступу на українство, з’ясовано літературознавчі погляди М. Драй-Хмари на мистецтво, ставлення до власної творчості та її оцінку. З листування М. Драй-Хмари постає змальована, хоч і стримано, часом шкіцовано, смертоносна епоха сталінського тоталітаризму, фізичного й духовного нищення людських екзистенцій, ламання суспільних і культурних традицій., Листи можна класифікувати на офіційно-ділові та приватні. Характер ділового листування, зміст і стилістика листів, однак, виходить за рамки такого поділу. Ці листи стримані, визначені рамками професійних стосунків. Це листування спричинене традиціями культури, індивідуальною вдачею літератора й науковця, але й особливостями, що спонукали до обережності й, виваженості вислову., Природно, що М.Драй-Хмарі властиве, як і іншим митцям, прагнення краще усвідомити себе, а самооцінки звірити з суспільною рецепцією, зокрема думкою літературних критиків, що також характеризує своєрідність його авторського голосу. У листах органічно сплітаються образне й раціональне начало. Виважені професійні думки літературного критика поєднуються з виявами вразливості автора щодо того, як сприйме громадськість плоди його духовних поривань., Як і кожен митець, М.Драй-Хмара відчував прагнення вдосконалити витвори свого епістолярію та його вербалізований вияв, проте хоч і стримано, цікавився оцінкою критики та читачів. Адресат постійно піклується долею віршів, надісланих до тих чи інших видань, зокрема поезій «Переквітує квітень», «Місяць», «Карнавал», «Люблю твою пісню нову» з присвятою П.Г.Тичині (лист від 19.09. 1926 р.). Із листів М.Драй-Хмари постає картина його мистецької праці, літературно-критичних досліджень. Він турбується про долю перекладів збірки поезій «Вінок» білоруського поета М.Богдановіча, віршів М.Лермонтова, П.Верлена, оповідань В.Гаршина, займається редагуванням роману Л.Толстого «Анна Кареніна»., Офіційний епістолярій М.Драй-Хмари заґрунтовано на аналізі естетичного процесу, конкретного твору через призму рецепції адресанта. У листах висловлено думки з приводу різних подій, їх професійні оцінки. Все це – складний і багатий матеріал не тільки для життєпису письменника, розуміння його духовного світу, але й для історії літературного процесу, унікального за силою жорстоких випробувань для українського мистецтва, яке зуміло здійснити процес відродження і набирає сил для освоєння світових обширів., У підрозділі 3.3. «Особливості літературно-критичного мислення Михайла Драй-Хмари» проаналізовано основні літературно-критичні праці митця, які стали свідченням його високоінтелектуального рівня опрацювання творчості відомих письменників української та світової літератур., Праця М.Драй-Хмари «Леся Українка. Життя і творчість» стала першим літературно-критичним дослідженням митця, в якому він здійснив спробу наскрізного аналізу творчості Лесі Українки з естетичної позиції., Прагнення долучитися до світу мислення поетеси в М.Драй-Хмари спонукало до глибокого опрацювання її творчості. Його дослідження відзначається досконалим знанням текстів, у яких розкрито авторське бачення причин і характеру самотності мисткині, характеризується інтелектуалізмом авторського голосу, незважаючи на вплив тогочасних ідеологічних обмежень., Свідченням роботи митця як славіста є стаття-рецензія «Проблеми сучасної славістики» (З приводу статті Р.Якобсона «Über die heutigеn Voraussetzungеn der russischen Slavistik»), в якій ґрунтовно подає М.Драй-Хмара бачення стану й шляхи розвитку славістики в Україні, підкреслює нагальну потребу її інтенсифікації., В іншій праці «Творчий шлях Казимежа Тетмаєра» М.Драй-Хмара звернув увагу на потребу поглиблення наукового й творчого діалогу з польською культурою, вона засвідчує високу культуру наукової думки дослідника, належний рівень аналітичних методик. Творчість К.Тетмаєра вчений розглядає на тлі еволюції польської та західноєвропейської літератури, літературної критики, подаючи її ґрунтовний аналіз. Розвідка містить також тонкий генетико-психологічний аналіз творчих пошуків К.Тетмаєра, індивідуальної естетики його поезії й прози, простежує варіативність та еволюцію мотивів, жанрові особливості., Мистецький портрет К.Тетмаєра в оцінках М.Драй-Хмари змальований на тлі літературної дискусії між учасниками «Młodej Polskiеj» як представників новітньої течії, як групувалася навколо часопису «Zycie». М.Драй-Хмара підкреслює виняткову для тої доби роль часопису з його програмами індивідуальності, «відкритої душі», літературної модерни. Аналіз творчості К.Тетмаєра здійснено з урахуванням її головних формально-естетичних ознак та широкої жанрової шкали. Одночасно за змістом і характером це ґрунтовне наукове монографічне дослідження творчості К.Тетмаєра. Критик зумів охопити головне й стисло проаналізувати творчий шлях письменника в еволюції. Творчий портрет митця написано не тільки з відповідних естетичних позицій українського літературознавця, але й перейнятий чуттям любові до майс