Мета дисертаційного дослідження спрямована на аналіз, законодавства, яке регламентувало зміни в поземельних відносинах, Правобережній Україні в продовж 1793-1886 років, діалектично, зумовлених законодавчою політикою російського самодержавства, що, обумовило вибір географічних меж дисертації., Правобережна Україна була давнім землеробським краєм, де земля, високо цінувалась, і навколо якої постійно загострювалися суспільні, відносини. Особливість цього регіону полягала в тому, що до кінця, XYIII ст. він перебував у складі Речі Посполитої, яка була становою, монархією, в котрій приватні права землевласників охоронялись, державою. Специфіка Російської імперії полягала в тому, що вона була, абсолютною монархією, де приватні права не були гарантовані державою., Хоча з другої половини XYIII ст. імперська влада декларує принцип, недоторканності приватних прав, зокрема на землю, але залишає за собою, право гарантувати їх. В кінці XYIII ст. – початку XIX ст. в краї ще, панувало натуральне господарство та феодально-кріпосницькій устрій,, котрий мав свої особливості. По-перше, майже все XYIII ст. відбувалось, заселення краю після його спустошення в другій половині XYII ст., внаслідок посилення кріпацької експлуатації, політичної нестабільності та, окупації Поділля Туреччиною в 1672-1699 рр. Воно проходило шляхом, утворення слобідських поселень і поступового відродження фільваркової, системи господарювання, котрі на початку XIX ст. ще мали перспективи, 19, свого еволюційного розвитку. По-друге, етно-релігійний фактор., Поміщиками тут були майже виключно поляки-католики або сполячені, українці-католики, а кріпаками – українське селянство, яке в кінці XYIII, ст. – початку XIX ст. цілеспрямовано переводилось державою із греко-, католицизму в православ’я. Ця соціально-етнічна особливість кріпацтва в, Правобережній Україні стала причиною посилення та консервації, феодальної експлуатації в першій половині XIX ст. По-третє, в краї і на, початку XIX ст. відчувався слабкий вплив на поземельні стосунки, товарно-грошових відносин. Про панування феодально-кріпосницьких, стосунків у поземельних відносинах свідчило і те, що власниками землі, були переважно два суб’єкти: держава та польські поміщики. В, середовищі поміщиків існувала диференціація: великопомісні,, середньопомісні та дрібнопомісні власники земельних угідь. Хоча стан, такої диференціації залишався незмінним, поміж землевласників, відбувалась постійна ротація, яка набирала могутності з усе більшим, проникненням в їх господарство товарно-грошових відносин, що, загострювало кризу кріпацтва в поземельних відносинах Правобережної, України. Четверте, селяни краю користувались поміщицькою і державною, землею на підставі подвірного розподілу земельних ділянок, а не, общинного, що було властиво для російських губерній. П’яте, державні, маєтки перебували в обмеженому володінні польських землевласників. Ця, форма землеволодіння не була відома в Російській імперії. Шосте,, експлуатація селян поміщиками і тимчасовими власниками державних, маєтків здійснювалась у формі поєднання панщини та оброку, що і, зумовлювало її більшу інтенсивність, ніж у Росії.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0