Нукало Н.М. «Монастирі Чернігова в соціокультурних вимірах, XVII-XVIII ст.: історична ретроспектива і перспектива комплексів». –, Кваліфікаційна праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, за спеціальністю 07.00.01 – історія України. ‒ ДВНЗ «Переяслав-, Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія, Сковороди». ‒ Переяслав, 2020., Дисертація присвячена дослідженню питання формування, православних монастирських комплексів в місті Чернігові та особливостей, їхнього впливу на суспільно-економічні та освітні процеси, в самому місті та, у регіоні Північного Лівобережжя в XVII-XVIII ст. Вперше систематизовано, наявні наукові праці, архівні документи і залучено здобутки як літературної, та документальної спадщини, так і археологічної науки, одразу для всіх, чотирьох міських обителей. В результатах дисертаційних досліджень, відображено не лише аспект формування архітектури монастирських, комплексів, а й їхнє місце у суспільно-політичних процесах в означений, період та роль обителей на сучасному етапі державотворення., Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку, використаних джерел і додатків, сформованих у відповідності до, поставлених дослідницьких завдань., Важливими складовими роботи є правильно визначені актуальність і, наукова новизна, практичне і теоретичне значення, мета, завдання, детальна, характеристика об’єкту та предмету дослідження. Крім того, влучно, окреслені хронологічні і територіальні межі, правильно визначена, методологія наукового пошуку., Робота виконана на засадах міждисциплінарного підходу із, дотриманням принципів об’єктивності, комплексності, історизму., Ґрунтуючись на документальних, речових і зображальних джерелах,, 3, комплексно досліджено еволюцію монастирських комплексів м. Чернігова у, XVІІ–XVIII ст. та їхнє значення в духовному і соціально-економічному житті, міста та Чернігово-Сіверського регіону., В дисертації проаналізовано наявну історіографічну базу та стан, наукової розробки теми у вітчизняній та зарубіжній літературі, подано, детальну характеристику джерел, використаних при підготовці роботи,, розглянуто методологічні основи дослідження, що сприяли досягненню мети, і вирішенню поставлених завдань. Перші спроби ґрунтовного дослідження, церковно-монастирської історії Чернігова відносять до середини XVIII –, початку ХІХ ст. Першими, хто проявив зацікавлення у докладному вивченні, та систематизації наявної інформації, стали викладачі та студенти, Чернігівського колегіуму. Вони проявляли постійний інтерес до цієї теми:, почали збирати різноманітні предмети старовини та інформацію про них., Історик, етнограф і видавець Ф. Туманський підготував окрему програму,, призначену для історико-топографічного опису церковних старожитностей,, монастирів, храмів, що розташовувались на території Лівобережної України., Першим дослідником монастирської історії з давньоруських часів та, архітектурних пам’яток сакральної спадщини вважається архієпископ Л., Баранович, який приклав багато зусиль для того, щоб зробити можливим, процес відбудови святих місць Чернігова – кафедрального Спаського собору,, церков Єлецького та П’ятницького монастирів, печер Іллінського монастиря., На жаль, в силу об’єктивних історичних подій майже не збереглися, монастирські архіви. Тому, дуже часто відтворювати історію монастирів, доводиться за окремими документами та збереженими згадками. Через це,, навіть не зважаючи на поважний статус монастирів на території Чернігова,, їхня історія має здебільшого описовий характер. До яскравих робіт саме, цього періоду науковці зараховують працю «История Малой России»,, підготовану відомим істориком та археологом Д. Бантиш-Каменським., За радянської доби ці дослідження було продовжено новим поколінням, науковців. До істориків та церковних діячів долучились також археологи та, 4, архітектори М. Холостенко, І. Ігнаткін, І.Єдомаха, А. Карнабед, В., Коваленко, В. Руденок. Після набуття Україною незалежності, дослідження, монастирської історії набувають нового розмаху та нових перспектив. До, вивчення та збереження монастирських пам’яток долучились науковці Ю., Ситий, О. Черненко, А. Адруг, Т. Новик, С. Леп’явко, О. Тарасенко, О. Гейда,, О. Бондар та інші., Аналіз опрацьованих матеріалів показав, що тема історії формування, архітектурних ансамблів Єлецького, Троїцько-Іллінського, Борисоглібського, та П’ятницького монастирів періоду XVII-XVIII ст. ще не була предметом, окремого комплексного дослідження в сучасній історіографічній літературі., Крім того, науковцями не було досліджено та відображено процес, набуття, зазначеними монастирями статусу пам’яток (зокрема, юридичну процедуру)., Здобувачка охарактеризовала основні принципи та методи, дослідження, обгрунтовала їхнє використання для критичного аналізу, запропонованої дослідниками періодизації формування та розвитку, комплексів, формування авторського бачення закономірностей їх розвитку., У роботі з’ясовано основні природні умови та регіональні особливості,, що мали безпосередній вплив на формування і розвиток монастирів,, охарактеризовано їхню співпрацю з владними інституціями міста. Розкрито, також законодавчу й нормативно-правову базу, яка врегульовувала, діяльність монастирських громад в означений період та на сучасному етапі, їхнього існування в межах міста, регіону та держави. Крім того, з’ясовано, основні тенденції активізації взаємовідносин між чернецькими братіями, монастирів та мирянами, охарактеризовано законодавчу й нормативно-, правову основу діяльності, їх розвиток та проблеми модернізації., Дослідження ролі монастирських комплексів Чернігова та їхнього, безпосереднього впливу на культурне та соціальне життя власне міста і, регіону в період XVII-XVIII ст. є досить актуальним для сучасної історичної, науки. Проаналізувавши значну кількість різноманітних матеріалів, присвячених різним аспектам життєдіяльності чернігівських монастирів, 5, приходимо до висновку, що на сьогоднішній день не існує грунтовних праць,, які б комплексно та об’єктивно висвітлювали питання важливості місії, монастирської братії в історії та культурі міста і регіону. Дуже важливим в, цьому аспекті є також аналіз участі монастирів у розвитку книгодрукування, та поширення освіти на території не лише міста Чернігова, а й в усьому, Північному Лівобережжі у зазначений вище період часу., У дослідженні виокремлено особливості та хронологічну поетапність, накопичення монастирями територій та формування меж комплексів, адже, постійне збільшення чисельності міського населення формувало постійну, потребу у створенні міцних та впливових релігійних центрів., Особливої ваги набуває питання всебічного та об’єктивного вивчення, історії розвитку та формування Єлецького, Троїцько-Іллінського,, П’ятницького та Борисоглібського монастирів в сучасних умовах різкого, загострення українсько-російських відносин, оскільки саме тепер у нашої, нації виникає потреба заявити про свою реальну ідентичність. Гостроти це, питання набуває ще й через специфіку географічного розташування, комплексів. До того ж збережені на сьогоднішній час Єлецький та Троїцький, монастирі перебувають під юрисдикцією Російської православної церкви, що, автоматично перетворює їх на потужний антиукраїнський осередок, а, П’ятницька церква (головний храм колишнього П’ятницького монастиря) –, передана у юрисдикцію Православної церкви України (ПЦУ), яка очолює, проукраїнський православний рух., Кінець ХХ – початок ХХІ ст. – період, коли розпочинається новий етап, у житті українського суспільства. Якраз в цей час абсолютно в іншому світлі, розкриваються історичні процеси, переосмислюються і переоцінюються, відомі та мало відомі історичні події й постаті. Однак, залишається ще велика, кількість різних випадків, які тривалий час не перебували в полі зору, науковців, та не стали предметом спеціальних досліджень. Так, вивчення, проблематики виникнення, формування і розвитку православних монастирів, в теперішній час стає актуальною справою, адже всебічний аналіз, 6, накопиченого релігійними обителями досвіду, традицій та знань, має, надзвичайний вплив на формування ідентичності та свідомості соціального і, культурного середовища не лише міста Чернігова, а й України., В умовах, коли відбувається процес зміни сталих духовних орієнтирів,, виникає потреба звернутись до історичного минулого, проаналізувати шляхи, зародження та розвитку християнства і монастирів, як невід’ємної його, складової. Пройшовши через багато етапів свого історичного розвитку,, православне чернецтво продемонструвало спроможність неухильно, дотримуватись сформованих норм і правил та стало консолідуючим, фактором національної стабільності. Саме завдяки йому збережена, національна релігійна традиція, і про це варто не забувати, зважаючи на, сучасні міжконфесійні протиріччя та розкол суспільства., В період зміни епох та лідерів, суспільство часто вдається до, заперечення культурної спадщини, успадкованої від попередніх поколінь., Але якраз в досліджуваному автором випадку важливо звернути увагу на те,, наскільки бережно протягом століть вітчизняним чернецтвом зберігалися, паростки культурних надбань, що стали для наступних поколінь, фундаментом подальшого розвитку літературних та освітніх процесів,, культури, соціально-економічних процесів тощо. В процесі історичного, розвитку сформувалась необхідність активної взаємодії монастирів та їхньої, братії з мешканцями і владними структурами тих населених пунктів, де вони, розташовувались. Тому монастирі, в певній мірі, ставали активними, учасниками соціально-економічних та соціально культурних відносин,, оскільки православне чернецтво не обмежувалось лише духовними, принципами. Така діяльність допомагала монастирям задовольняти свої, соціальні потреби. Першопочаткова ідея виникнення чернечих обителей,, якраз і вимагала від них повного зречення від всього, що притаманне, мирянам, досконалого вивчення всіх аспектів християнства та особистого, спілкування з Богом через постійне читання молитов. Однак, вже досить, скоро стає зрозуміло, що монастир, в першу чергу, суспільна інституція, а, 7, отже не може існувати в абсолютній ізоляції від навколишнього світу. Тому, православне чернецтво виходить на новий щабель свого розвитку, що, допомогло йому зберігати контроль не лише над духовно-культурною, але й, суспільно-політичною ідеологією свого часу., Окрему увагу в роботі зосереджено на розгляді нормативних актів, державних і місцевих органів влади, які забезпечили успішний напрям, співпраці сучасних монастирських громад з науковцями і органами, державної влади. З’ясовано, що структуризація державних і місцевих органів,, які відповідали за розвиток релігійної політики, дала змогу раціонально, втілити у життя основні заходи, спрямовані на цей сегмент суспільства., Авторкою здійснено порівняльний аналіз нормативно-правових та, законодавчих документів, прийнятих в останні роки, з тими, які діяли раніше., Встановлено, що більшість прийнятих Верховною Радою України, Кабінетом, Міністрів України та Президентом України документів дозволяли позитивно, вирішувати соціально-економічні проблеми та сприяти охороні і збереженню, монастирської спадщини Чернігова., На основі комплексного аналізу опублікованої літератури та архівних,, картографічних і археологічних джерел в роботі чітко окреслено роль та, місце чернігівських монастирів, які є одними з найстарших на території, сучасної України, й своїм корінням сягають давньоруської доби в історії та, культурі Північного Лівобережжя періоду XVII – XVIII ст. Шлях, формування та розвитку цих комплексів відображає постійний зв’язок, поколінь, що позитивно позначилось на збереженні традиційних форм, існування у сучасному модернізованому світі., Ключові слова: монастирі, друкарня Троїцького монастиря, освітня, діяльність, культурно-релігійна діяльність, церковно-релігійна діяльність,, нормативні документи, співпраця, пам’ятка.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0