Українське кіномистецтво 20-х років ХХ ст.: організаційно-творчі трансформації

Миславський В. Н. Українське кіномистецтво 20-х років ХХ ст.: організаційно-, творчі трансформації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за, спеціальністю 17.00.04 – Кіномистецтво, телебачення. – Харківська державна, академія культури, Харків, 2018., Дисертація присвячена дослідженню організаційно-творчих трансформацій в, українському кіномистецтві 20 рр. ХХ ст. які полягають в становленні та розвитку, кіногалузі України (кіновиробництво, кінофікація, кінопрокат), а також вивченню, становлення кіножанрів в контексті змін соціально-політичної ситуації того часу., Виокремлено три основоположні напрямки розвитку української, кінематографії: 1. становлення системи державного управління української, кіногалузі; 2. формування умов кіновиробництва; 3. тематично-жанрові тенденції і, пріоритети державної репертуарної політики в галузі кіномистецтва., На основі всебічного аналізу ґрунтовної джерельної бази і залучення до, наукового обігу раніше невідомих архівних джерел та матеріалів періодики,, реконструйовано функціонування української кіногалузі особливості її розвитку,, визначено фактори, що вплинули на формування й розвиток українського, кіномистецтва, як основної складової української кіногалузі., Розділ 1 «Історіографія, джерела та методологія дослідження» складається з, двох підрозділів і присвячений розгляду вивченості проблеми та методологічної, бази дослідження. На сучасному етапі розвитку українського кінознавства постає, завдання перегляду його історичної і теоретичної складових. Актуальним завданням, вітчизняного історичного кінознавства є обґрунтоване долучення до історії, національного кінематографа начального етапу формування українського кіна., Вирішення даного завдання обумовлює перегляд традиційних підходів до вивчення, ґенези національного кінематографа, подолання хибної традиції тлумачити ґенезу, кінематографа з позицій цілісності радянського кіномистецтва., В історії українського кінематографа особливу роль відіграють 1920-і рр.,, упродовж яких відбулося створення нової моделі вітчизняного кіновиробництва, (розвивалося під гаслом «нове радянське мистецтво»), становлення українського, кінематографа як самобутньої національної уніфікованої системи, агресивної, відносно всього, що не відповідало загальносприйнятим відповідними фахівцями, положенням радянської ідеології. Вивчення структури і змісту процесів, що, відбулися упродовж 1920-х рр. в українському кінематографі, – актуальне завдання, історичного кінознавства., Здійснено огляд кінознавчих та історико-культурологічних джерел,, охарактеризовано письмові джерела дослідження, сукупність яких була розділена, на неопубліковані (архівні) документи і опубліковані – збірники документів і, матеріалів; періодичні видання., Відзначається, що сучасний етап у розвитку досліджень історії українського, кінематографа характеризується пошуком взаємодії конкретно-історичного,, проблемно-хронологічного, систематизації та інших аспектів наукового, дослідження. Розкриваються основні аспекти та проблеми взаємодії художника і, влади за допомогою жанрового аналізу, і наукової реконструкції. Акцентується, роль компаративного, історико-логічного підходів у виявленні найбільш сутнісних, характеристик розвитку українського кінематографа., Розділ 2 «Становлення системи державного управління української, кіногалуззі» складається з чотирьох підрозділів, в яких висвітлюється діяльність, державного апарату, спрямованою на нормалізацію роботи української, кінематографії. Проаналізовано наслідки прийняття підзаконних нормативних актів, та їх вплив на розвиток українського кінематографа і формування структури його, управління. Розглядається вплив кадрової політики кіновідомства (ВУФКУ) на, розвиток українського кіномистецтва., Генеральною ознакою цього процесу стала участь в ньому держави і в, результаті творення системи як специфічної сукупності форм і способів державного, управління. З економічного погляду найбільший ефект в плані реалізації соціальних, функцій ВУФКУ забезпечувало об’єднання підприємств усіх функціональних, напрямів кінематографії в єдину господарську систему. Подолання організаційної, роз’єднаності, скасування фінансової та юридичної незалежності суб’єктів прокату, й кінопоказу давало змогу скоротити кількість ланок у схемі реалізації, кінопродукції, отже спростити форми управління., Однак плідної діяльності ВУФКУ заважало постійне втручання в його роботу, кіноорганізацій РРФСР. Це втручання стало найбільш відчутно після прийняття, директив XII і XIII з’їздами РКП(б), спрямованими на «оздоровлення радянської, кінематографії». Таким чином, з’їзди намітили систему організаційного керівництва, кінематографа по лінії господарської та ідеологічної. Інакше кажучи, був запущений, механізм об’єднання кіногалузі всіх республік із створенням в Москві єдиного, централізованого органу правління радянської кінематографією., На прикладі взаємин українських і російських кіновідомств, зумовлених, специфікою внутрішньої політики вибудовування вертикалі кіноуправління і, розвитку кінопрокату, виявляються протиріччя, що призвели до «прокатної війні» і, безкомпромісній боротьбі за присутність на світовому кіноринку., Процес формування творчого колективу ВУФКУ проходив на тлі боротьби з, проявами «дрібнобуржуазної ідеології». Починаються масові «чистки» державних, установ від «неблагонадійній інтелігенції». Зміна керівництва ВУФКУ була, продиктована незадовільною роботою правління, його відкритим курсом на, комерціалізацію кіновиробництва і недостатню ідейну та пропагандистську, складову кінокартин. З метою поліпшення якості репертуару був створений штат, сценаристів і редакторів, серед яких були українські письменники з впливових, літературних угруповань «Гарт» і «Плуг», також до Одеси були запрошені відомі, театральні режисери і молодняк, знаючий радянську ідеологію і радянський побут., Українське кіновиробництво починає розвиватися в двох напрямах – революційно-, романтичних, історичних та соціальних, та картин, що мали національний характер., Варто передусім зазначити великий наплив в кінематограф українських, літературних сил. Їх прихід був ініційований з метою подолання наявного дефіциту, сценаріїв і забезпечення спеціального сценарного фонду ідеологічно бездоганним і, схваленим владою матеріалом. Для написання сценаріїв запрошуються найяскравіші, представники українських літературних кіл., Розділ 3 «Формування умов кіновиробництва» складається з трьох підрозділів,, присвячених вивченню становлення матеріально-технічної бази українського, кінематографа. Вивчено процеси організації власного виробництва кінопроекторів і, іншого кіноустаткування. Особливе місце в роботі займає розгляд процесів, переоснащення Одеської та Ялтинської кінофабрик, будівництво найбільшої в, Європі Київської кінофабрики. Ці процеси дозволили української кіногалузі зайняти, лідируюче місце в плані технічної оснащеності серед усіх кінофабрик СРСР. Також, завданням в галузі кінематографії офіційно була визнана організація вітчизняного, виробництва кіноплівки, апаратури, звільнення від імпортної залежності в цій, області., Першочерговим завданням для ВУФКУ стала спроба домогтися, рентабельності своєї кінопродукції. Основними компонентами підвищення, рентабельності вітчизняних кінофільмів були: зниження витрат по виробництву і, експлуатації кінокартин, скорочення терміну виробництва і реалізації, і, відповідно,, періоду обороту капіталів, підвищення комерційних характеристик фільмів. На, реалізацію цих завдань були спрямовані заходи ВУФКУ: перебудова роботи, кінофабрик, подальший розвиток прокатної мережі в плані збільшення її щільності,, підвищення художнього рівня картин з метою збільшення глядацького попиту. Не, менш істотним фактором, який гальмував виробничий процес, заважав, забезпеченню його рентабельності, було посилення вимог цензури. Аналіз, діяльності ВУФКУ показує, що загрозою дестабілізації кінематографії був факт, втручання в цю галузь вищих інстанцій, а також методи їх впливу. Адміністративно-, командні заходи регулювання кінематографією, за допомогою яких держава, прагнула реалізувати свої інтереси в цій галузі, суперечили ринковій суті і, принципам функціонування ВУФКУ. В період діяльності ВУФКУ (1922–1930 рр.), також спостерігалися адміністративні методи тиску на кіноринок й з боку держави., Розділ 4 «Тематично-жанрові тенденції і пріоритети державної репертуарної, політики в області кіномистецтва» складається з восьми підрозділів, в яких, комплексно досліджується виникнення і спроби подолання сценарної кризи,, розробка принципів репертуарного планування кіновиробництва, реформування, старих і розробка нових жанрових конструкцій, а також творчі зв’язки української, кінематографії з різними творчими об’єднаннями України. Визначальним, базовим, механізмом функціонування системи радянського «кінонепа» був ринок. Саме за, законами ринку розвивалася в 1920-і рр. кінотеатральна мережа, в якій на перше, місце ставився міській комерційний прокат. Гроші, виручені від прокату, дозволили, кінопідприємствам почати і власне виробництво, яке стало швидко розвиватися і, зміцнилося. І саме ринок змушував радянське кіновиробництво всупереч, установкам партії випускати фільми, так чи інакше орієнтовані на глядацькі запити,, виконувати, головним чином, функцію розваги., Розробка жанрової системи українського кіномистецтва 1920-х рр., формувалася в історичний період переходу від економічного до тематичного, планування кіновиробництва редакторатом ВУФКУ. Поширені в кінематографі, жанри, які не відповідали політиці радянської влади, залишилися в історії, мистецтва. На зміну традиційним жанрам (мелодрама, драма, екранізація романсів,, містика і комедія) прийшли жанри, які відповідали вимогам соціалістичного, мистецтва: дитячі фільми, історико-революційні, культурфільми, соціально-, побутові, сатиричні комедії, фільми на українському національному матеріалі,, психологічні фільми., Жорстка цензура спільно з форсованим державним кіновиробництвом могли, вирішити проблему. Однак забезпечити фінансування настільки витратної галузі, держава на той момент була невзмозі. З цієї причини радянської влади довелося, миритися з існуванням ринкової системи кінематографа, яка була орієнтована не на, реалізацію установок партії, а на обслуговування масового глядача з метою, отримання максимально можливого прибутку. Комуністична партія контролювала, всі аспекти суспільного життя, включаючи мистецтво. Кінематограф, потрапивши, під особливий нагляд влади, повинен був виконувати функцію формування, світоглядних переконань і виховання населення в дусі марксизму-ленінізму., Допускалося створення тільки «правильних» з точки зору цензури картин. Тематика,, сценарії, сюжетні лінії, характери героїв, все те, що потрапляло в об’єктив, кінокамер, мало неодмінно наповнювати глядача глибокими ідейними, переконаннями, впливати на його свідомість, трансформуючи її відповідно до, більшовицьких постулатів., Також одним із багатьох соціальних завдань компартії СРСР було створення, кінематографу нового типу – універсального засобу освіти і виховання мас,, покликаного тотально реалізовувати ідеологічну програму радянської держави –, принаймні, так бачилося деяким радянським високопосадовцям і діячам, революційного мистецтва, які їх підтримували., Більшовицька ідеологія передбачала руйнування попереднього ладу в усіх, сферах життєдіяльності та затвердження нового, радянського способу існування., Кінематограф не став винятком. Попередні духовні цінності стиралися і, створювалися нові, які відповідали вимогам більшовицької моралі., Ключові слова: ВУФКУ, історія кіно, українське кіномистецтво,, кінопромисловість, кінематограф, кіноосвіта, кіносценарна справа, державне, управління кіногалуззю, кінорежисер, кіноактор.