Стаття «Сакральності космічних елементів та природних предметів»

Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. – К., 2022. – Вип. 6 (173)., Сакральне сприйняття космічних елементів та природних предметів притаманне всім без виключенням релігійним традиціям та віруванням. Мета даного дослідження – простежити, наскільки це можливо, витоки та особливості такого сприйняття. Об’єктом дослідження є сприйняття космічних елементів та природних предметів в межах релігійних традицій, предметом – вчення, що описують їх в цих релігійних традиціях. Також ми вважаємо важливим встановити витоки уявлень про сакральність космічних елементів та природних предметів в межах релігійного світосприйняття. Небо як таке має глибокий релігійно-міфологічний смисл. Вищі істоти первісних народів (так само як і боги перших цивілізацій) зберігають зв’язок з небом, атмосферою, метеорологічними явищами. Вони являють собою дещо більше, вони «благі», «ті що створюють», вічні істоти, що створили всезагальні закони та стежать за їх виконанням. Сонце може відігравати важливу роль в сфері поховальних вірувань і взагалі в усьому, що пов’язано з посмертною долею людини. Сонце не знає смерті: кожну ніч проходить через царство смерті, а наступним ранком з’являється знову на небі, вічне і тотожнє саме собі. Захід Сонця сприймається не як «смерть» а як сходження до підземної області, царства мертвих. Численні архаїчні ієрофанії Сонця збереглися в народних традиціях, інтегрувавшись до нових релігійних систем. Вода символізує повноту, сукупність усіх потенцій, це першооснова та фундамент світу, принцип всякого росту, еліксир безсмертя, забезпечує довголіття та породжуючу здатність, принцип всякого зцілення. Вода була «на початку», вона повертається наприкінці всякого історичного або космічного циклу, вона буде існувати завжди, але ніколи сама по собі, в самотності, адже це – сутність породжуюча, що приховує в своїй нерозділеній єдності можливість всіх форм. В фольклорі вода стає символом життя («жива вода»). Земля розуміється як покровителька дітей, пологів та джерело всякої сили. В багатьох культурах поле тлумачиться як жіноче лоно, акт запліднення – землеробська праця. Земля осмислюється перш за все з точки зору її здатності приносити плоди. Земля – черево, яке безперервно породжує. Живою земля стає внаслідок своєї плодючості. В межах будь-якої традиції, камінь освячується присутністю надлюдської сили. Цим він зобов’язаний своїми функціями (охорона мертвих, тимчасовий прихисток для душ померлих, свідоцтво про договір між людьми або між людиною і Богом, центр світу).