Варіативність у староукраїнській літературно-писемній мові XIV – XV ст.

u, −, z, o, −,, вс, –, v, q, 2, АНОТАЦІЯ, Царалунга І. Б. Варіативність у староукраїнській літературно-писемній, мові XIV – XV ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі, спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Житомирський державний, університет імені Івана Франка МОН України; Чернівецький національний, університет імені Юрія Федьковича МОН України; Чернівці, 2018., У дисертації комплексно досліджено явище варіативності у, староукраїнській літературно-писемній мові XIV – XV ст., На основі напрацьованої методики аналізу писемних пам’яток здійснено, першу в україністиці спробу системного вивчення варіативних фонетичних і, морфологічних елементів, з’ясовано причини мовних хитань, встановлено роль, діалектів, іншомовних впливів у виникненні фонетичної й морфологічної, варіативності писемних пам’яток указаного періоду, визначено місце мовного, паралелізму у формуванні конкретної літературно-писемної системи на, українських та суміжних з ними територіях XІV – XV ст., Обґрунтовано позиції щодо класифікації і системного опису процесів, унормування української літературно-писемної мови, на основі отриманих, мовних фактів виокремлено функціональні варіанти староукраїнської, літературно-писемної мови XІV – XV ст., Практичну цінність роботи визначає можливість використання наукових, узагальнень для написання фундаментальних праць з історії української мови,, історичної граматики та діалектології, а також для типологічних студій з, порівняльної граматики слов’янських мов., Результати наукового дослідження слугуватимуть створенню підручників, і навчальних посібників з історичної граматики, історії мови та історичної, діалектології, розробленню спецкурсів для студентів філологічних факультетів, університетів., У дослідженні доведено, що варіативність закладена в устрої мовної, системи як спосіб функціонування різнорівневих одиниць мови. Це один із, 3, внутрішніх факторів змінності мови, дія якого пов’язана з внутрішніми й, зовнішніми чинниками мовного розвитку і який реалізується шляхом створення,, відбору, функціонування варіантів мовних одиниць, тобто в процесі варіювання., Встановлено, що у галузі фонетики українських пам’яток XIV – XV ст., мовна варіативність відображена надзвичайно широко. У паралельних, написаннях виявлено консеквентні мовні ознаки, характерні для традиційного, письма, оскільки у староукраїнських текстах різних стилів того часу досить, міцно були закорінені давні писемні традиції, зокрема: етимологічний правопис, рефлексів *ě (в, чно, оу мир, ); традиційне написання ненаголошених давніх *ę, та *’а (дев, т(ь), кн, гин, ); сполука ра на початку складу, переважно в, релігійних текстах (работати, разоумно); відсутність переходу е жд, *kt , *tj > шт (, ), (виждъ, дрож(д)ь, ; вно, и, св, шташа) та ін., У варіативних мовних елементах рукописів і першодруків XIV – XV ст., відображено фонетичні риси, що стали типовими для сучасної української, літературної мови, насамперед: дистрибуція початкового je > о (одинъ, с озєры);, зміна етимологічного е и (листу – лысту, нин, ки – нын, ки); розвиток повноголосних, форм (дерев, молодому); ствердіння шиплячих (в Галич, y,, жадаи, шоумомь);, спрощення в групах приголосних (кожъды(и), на мисц, ); рефлекси, звукосполучень *dj > ж; *zdj > ждж, *kt, *tj > ч (одежа, приє(ж)джали;, печерьскаго, св, ча); ознаки початкового етапу асимілятивного подовження, приголосних (благословеня, по житю); відображення фарингального h, (прибεхъши, хроши) та ін., Виявлено фонетико-орфографічні ознаки впливу інших лінгвосистем, а, саме – другого південнослов’янського впливу, послідовніше відображеного в, релігійному письменстві, зокрема, у поплутаннях, (, ) –, в ненаголошеній, позиції та під наголосом (багр, ниц, v,, комоу); у взаємозаміні, ,, w, 4, (вн, трь, ж, ло; вьпи, wo, аго,, зыкомь); у відображенні редукованих голосних, після плавних р, л між приголосними (връба, испльнить) тощо. Прикладами, західнослов’янської, а найімовірніше – польської мовної присутності, є ознаки,, засвідчені здебільшого в грамотах: написання у на місці етимологічного о в, антропонімах (Бугданъчича, Тарнувъскии); написання о після шиплячих у, дієприкметниках (завешона, ображоному); розвиток неповноголосних форм, континуантів *tоrt, *tоlt, *tеrt, *tеlt (бронити, Влодисла(в)) тощо., Богослужбові тексти і твори документального письменства відображають, фонетичні риси українського діалектного мовлення, передусім: написання е в, ятевих рефлексах, що характерно для полісько-волинського ареалу (венчаеть, в, городε); графема е на місці колишніх ненаголошених *ę та *’а унаслідок впливу, північноукраїнських говорів (десе(т), розвезати); зміна е в о після шиплячих, приголосних, характерна для північного наріччя української мови (божого,, бочокъ, вшодшом, Y); ознаки другого повноголосся, поширеного в північному, наріччі української мови (молонь, , толо, и); диспалаталізація африкати ц,, характерна північноукраїнським говорам (двадъцать кръницу); рефлексація *ě > і,, що розвинулася насамперед у південно-західних говорах (оу вирную, въ коупи);, перехід етимологічних о, е > у, ю в новому закритому складі, властивий говіркам, південно-західного наріччя (бу(л)шєє, королювства); наближення ненаголошених, и та е, притаманне західноукраїнським говорам (Володимиръ – Володимерского,, давше – давши); розвиток приставного в перед а, о, та у, відображений в, південно-західних діалектах (ва(та)мань, вовноу, воуста); виникнення, протетичного і, який послідовно вживають у південно-західних і в деяких, північно-західних українських говірках (Илвова, илвовьского) тощо., Аналіз варіативних морфологічних елементів, виявлених в українському, письменстві XIV – XV cт., дозволив простежити процес оформлення, граматичної системи української мови, у якому чимале місце посідали, традиційні мовні елементи, успадковані від попередніх століть: закінчення, -а/-, (-, ) іменників чол. роду колишніх *ŏ, *jŏ-основ у Р. в. однини (хл, ба,, Дн, стра); закінчення -у іменників колишніх *ŭ-основ у Р. в. однини (дом(о)у,, 5, медоу); закінчення -у (-, v), / -ю іменників чол. роду *ŏ, *jŏ-основ у Д. в. однини, (бєрєго(у), косарю); закінчення -, (-и, -е) іменників чол. та середн. роду *ŏ, *jŏ-, основ у М. в. однини (оу виноград, при кн, зи, у сєлє); закінчення -е іменників, чол. роду на -*ŏ в Кл. в. (брате, Египте); нульове закінчення іменників чол., роду іменників *ŏ, *jŏ-основ у Р. в. множини (врагъ моихъ, отъ оученикъ);, закінчення -омъ, -емъ іменників чол. та середн. роду на -*ŏ, -*jŏ в Д. в., множини (соус, домъ, прї, тєлємъ); закінчення -и, -ы іменників чол. і середн., роду *ŏ, *jŏ-основ в О. в. множини (з багны, с моужи); закінчення -ьми (-ми), іменників жін. роду *ĭ-основ в О. в. множини (дьврьми, печальми); закінчення, -ахъ (-, хъ) іменників жін. роду з давніми основами на -*ā, -*jā в М. в. множини, (на водахъ, в капл, (х)); закінчення -аго (-, го, -, го) прикметників,, дієприкметників, займенників, числівників у Р. в. однини (ближн, го, вышн, го,, каго); дієслівні форми на -ть у 3-й особі однини й множини тепер. та, простого майб. часу дійсного способу (вгасаеть, похвал, тьс, ); дієслівні, форми на -мъ у 1-шій особі множини тепер. і простого майб. часу, а також, наказового способу (можемъ, очїстим с, ) та ін., Наявність певних мовних варіантів у морфологічній системі текстів, переконливо доводить, що на час написання пам’яток сформувалися основні, риси, характерні для української мови як окремої лінгвальної системи: вплив на, іменники *ŏ, *jŏ-основ іменників *ŭ-основ у Р. в. однини (закону, покою); вплив, на іменники *ŭ-основ іменників *ŏ, *jŏ-основ у Р. в. однини (сн, ~, а, меда); вплив на, іменники *ŏ, *jŏ-основ іменників *ŭ-основ у Д. в. однини (Володиславови,, монастирєви); вплив на іменники *ŏ, *jŏ-основ іменників *ŭ-основ у М. в., однини (по бр, гоу, при господарю); вплив іменників *ŭ-основ на іменники *jŏ-, основ в Кл. в. (вьчителю, Лазорю); вплив на іменники *jŏ-основ іменників з, основою на -*ĭ в Р. в. множини (князии, моужии); вплив на іменники *ŏ, *jŏ-, основ іменників *ŭ-основ у Р. в. множини (врачевъ, ставовъ); вплив на іменники, чол. і середн. роду іменників *ā, *jā-основ у Д. в. множини (епископа(мъ),, селамъ); вплив на іменники чол. і середн. роду *ŏ, *jŏ-основ іменників *ĭ-основ в, 6, О. в. множини (городми, с полми); вплив на іменники чол. і середн. роду, іменників *ā, *jā-основ в О. в. множини (зъ гаями, ставищами); взаємозамінність, стягнених і нестягнених форм прикметників, дієприкметників, займенників,, порядкових числівників (велик, j, – великое, перво – первое, принуженъ –, принужоный, сю – сюю); форми на -шь дієслів 2-ї особи однини тепер. часу, (маешь, пытаεшь); дієслівні фіналі -мо у формах тепер. і майб. часу 1-шої особи, множини, а також наказового способу (боу(д)мо, чинимо) та ін., Ряд мовних хитань у пам’ятках свідчить про помітний вплив усної, народної стихії: у межах морфологічної системи текстів виокремлено специфічні, риси говорів української мови: змішування закінчень -омъ/-εмъ іменників чол., роду в О. в. однини, властиве для південно-західних діалектів і значної частини, північних говорів (елеемь – ел, −j, (м)); закінчення -ове (-еве) іменників колишніх, *ŏ, *jŏ-основ під впливом іменників *ŭ-основ у Н. в. множини, притаманне, південно-західним говіркам (влъхвове, врачеве); закінчення -ы (-и) в Н. в. однини, іменних частин мови, властиве північноукраїнським говорам (камень, крае, глъны, м, Y, дри рабъ); варіативність закінчення -ей/-ий іменників у Р. в., де, закінчення -ей притаманне поліським говорам, -ий – південно-західним (грошии, – грошей, костии – костеи); використання дієслівних форм у 3-й особі однини і, множини без закінчення -ть/-тъ/-т тепер. та простого майб. часу, властивих, південно-західним говорам (възнесес, u,, мае); вживання частки ся (с, , с, ) у пре-, та постпозиції відносно дієслова, збережене на південно-західних теренах, України (с, поєтъ, с, нε понижало – поєтс, , нε понижалос, ); наявність, інфінітивного суфікса -ть/-т, репрезентованого в північних і наддніпрянських, українських говорах (взять, рушит); використання так званих „злитих форм, минулого часу складеного типу” дієслів, притаманних південно-західним, говіркам (дали(с)мо, прикидалисмы) тощо., За результатами аналізу фонетичних і морфологічних варіантів,, виявлених у пам’ятках релігійного та офіційно-ділового стилів, припускаємо,, що в українській літературно-писемній мові XIV – XV ст. виразно, виокремлювався південно-західноукраїнський варіант, який протиставлявся, 7, іншому – північноукраїнському. На фонетиці й морфології їх позначилися, занепад давніх мовних елементів та інтеграція говіркових рис, узусних і, традиційних явищ писемного мовлення, що із часом набуло особливого, розвитку, внаслідок чого сформувалися визначальні фонетичні і морфологічнї, риси, утворилася струнка і досконала система української мови., Ключові слова: писемна пам’ятка, релігійний стиль, офіційно-діловий, стиль, писемний узус XІV – XV ст., варіативний, варіативність, фонетична, система, морфологічна система, іншомовний вплив, народнорозмовний вплив,, північноукраїнська говіркова риса, південно-західноукраїнська говіркова риса,, функціональний варіант староукраїнської літературно-писемної мови.