Політична історія Гетьманщини ХVІІІ ст.: український історіографічний вимір

Гетьманщини ХVІІІ ст., Салагуб Л. І. Політична історія Гетьманщини ХVІІІ ст.:, український історіографічний вимір. – Кваліфікаційна робота на правах, рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі, спеціальності 032 – історія та археологія. – Донецький національний, університет імені Василя Стуса. Вінниця, 2022., Дисертаційна робота зосереджена на аналізі історіографічної ситуації, щодо політичної історії Гетьманщини ХVІІІ ст. Стрижневим завданням, дослідження є виявлення ключових особливостей у вивчені означеної, проблеми через аналіз історичної літератури, продукованої українськими, істориками впродовж кінця ХVІІІ – початку ХХІ ст. У фокусі перебуває, визначення рис, притаманних кожному етапу історіографічного поступу в, контексті вивчення політичних перипетій у Гетьманщині ХVІІІ ст., зважаючи, на загальну атмосферу та рівень розвитку історичного знання., Аналіз надбань у дослідженні політичної історії Гетьманщини ХVІІІ ст., ґрунтується на розлогому масиві літератури. Визначаючи стан вивчення, дисертаційної проблеми, доцільно виокремити кілька груп досліджень:, напрацювання, в яких репрезентовано аналіз загальної ситуації в історичній, науці на різних етапах її розвитку в контексті вивчення політичної історії, Гетьманщини ХVІІІ ст.; роботи, сфокусовані на висвітленні життєвого шляху, та наукового доробку українських істориків Лівобережної України ХVІІІ ст.;, праці, безпосередньо присвячені аналізу рівня наукового опрацювання, політичного становища Гетьманщини протягом 1709–1764 рр. Їх вивчення, показало, що процес розвитку наукового знання щодо політичної історії, Гетьманщини не став об’єктом спеціального дослідження. Водночас наявний, сукупний здобуток істориків різних поколінь потребує систематизації,, 3, узагальнення та визначення перспективних напрямів подальшого, опрацювання проблеми., Дисертаційне дослідження спирається на комплекс історіографічних та, історичних джерел. Фундамент вивчення політичної історії Гетьманщини, становлять історіографічні джерела, які охоплюють одноосібні та колективні, монографії, статті, розміщені в збірниках наукових праць, наукових, періодичних виданнях; дисертаційні роботи та автореферати дисертацій,, присвячені поглядам на суспільно-політичні процеси в Лівобережній Україні, протягом ХVІІІ ст., та які вплинули на нагромадження наукового знання та, подальший процес розвитку історичної думки. До уваги взято дослідження, українських авторів. Їх згруповано за хронологічною ознакою: праці означеної, тематики ХІХ – початку ХХ ст.; історичні напрацювання науковців ХХ ст.;, наукові дослідження кінця ХХ – початку ХХІ ст. Історичні джерела, які, містять фактичний матеріал щодо політичних процесів на теренах, Гетьманщини, представлено законодавчими актами, розпорядчими, документами російського царату щодо Лівобережної Гетьманщини,, документами Комуністичної партії України / СРСР., Методологічні засади дослідження включають принципи наукової, об’єктивності, історизму, системності, комплексності, наступності,, сцієнтизму та комплекс загальнонаукових і спеціальних історичних, (проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, історико-типологічний,, історико-генетичний) методів. Сукупно вони забезпечили вивчення, поетапного процесу нагромадження наукового знання про політичну історію, Вивчення проблеми українськими дослідниками відбувалося на, чотирьох історіографічних етапах: «довге» ХІХ ст. – кінець ХVІІІ – початок, ХХ ст.; революційні 1917 – середина 1920-х рр.; радянське ХХ ст.; сучасний,, що триває від початку ХХ ст. На кожному з них виокремлюються неоднакові, 4, історичні наративи. Українські історики дослідили ключові аспекти, політичного розвитку Гетьманщини протягом 1709–1764 рр., Упродовж кінця ХVІІІ – початку ХХІ ст. погляди та підходи зазнавали, істотних змін унаслідок суспільно-політичних чинників, які впливали на, поступ історичної науки на кожному з етапів., На кінець ХVІІІ – середину ХІХ cт. припадає наукова діяльність плеяди, українських істориків, серед яких: Я. Маркович, О. Маркович, Д. Бантиш-, Каменський, М. Маркевич. Найповніше політичні події в Гетьманщині, ХVІІІ ст. подано в узагальнюючих працях Д. Бантиш-Каменського та, М. Маркевича. Ці автори змогли презентувати виклад історії політичних подій, через призму особистісних якостей українських гетьманів, проаналізувати, тогочасні політичні реалії та висловити власні погляди, дотримуючись, проблемно-хронологічного принципу викладу подій і спираючись на, світоглядні позиції малоросійства. Це зумовлено впливом суспільно-, політичної атмосфери Російської імперії. Д. Бантиш-Каменський спромігся, висвітлили процес наступу російського царату на автономні права, Гетьманщини. М. Маркевич закцентував увагу на рівноправності державного, об’єднання Гетьманщини з Московією, але згодом ці міркування поступилися, місцем думці про корисність урізання прав і привілеїв Гетьманщини в, наступні десятиріччя. Загалом історичні праці першої половини ХІХ ст., в яких, містяться відомості про політичну історію Гетьманщини, не відрізняються, системністю та детальним висвітленням. Подекуди, вони мають, фрагментарний, побіжний характер. Авторам історичних праць кінця ХVІІІ –, середини ХІХ ст. притаманна подвійна етнокультурна лояльність, що стала, синтезом автономістських і проімперських інтерпретацій. При цьому не слід, відкидати їхній внесок у розбудову проблематики політичної історії, На другу половину ХІХ ст. припадає утвердження наукових засад, української історичної думки. Історикам цього періоду притаманне критичне, 5, ставлення до історичних джерел. Цей чинник став одним із тих, що сприяли, розширенню спектру досліджень з історії Гетьманщини ХVІІІ ст. загалом і, політичного становища Лівобережної України зокрема. П. Куліш – один із, перших, хто, спираючись на першоджерела, відходив від ідеалізованих, стереотипів сприйняття історичного минулого. Водночас його бачення історії, Гетьманщини є доволі суперечливим. Друга половина ХІХ ст. в розвитку, української історичної думки позначилася формуванням народницького, напряму. У світоглядному концепті М. Костомарова, В. Антоновича та, Д. Яворницького чітко простежується засудження діяльності російського, царя, спрямованої на обмеження автономних прав українських територій. На, злам ХІХ–ХХ ст. припало співіснування народницького та державницького, напрямів в українській історичній науці. М. Грушевський, О. Єфименко,, М. Слабченко та інші науковці піднесли знання про політичний розвиток, Гетьманщини ХVІІІ ст. на професійний науковий рівень, спираючись на, широкий спектр історичних джерел., Проблематика висвітлення політичної історії Гетьманщини ХVІІІ ст. на, хвилі Української революції 1917–1921 рр. та в умовах українізації, презентована трьома групами досліджень українських істориків: науковцями,, які продовжили традиції української національної історії в Україні;, прибічниками марксистсько-ленінської методології та представниками, першого покоління української наукової діаспори. Прибічники першої, продовжили традицію вивчення політичних процесів Гетьманщини з, україноцентричної позиції. Історики, які займалися науковою роботою в, еміграції, репрезентували державницький підхід, пояснюючи ліквідацію, Гетьманщини слабкою політичною організацією української еліти, зокрема, відсутністю спадкової влади. Прибічники марксистського підходу на цьому, етапі характеризували процеси на теренах Гетьманщини з точки зору, становища незаможних козаків і селян, яке, на їхню думку, погіршувалося, через збагачення українських старшин., 6, У дpyгiй пoлoвинi XX cт. y вивчeннi icтopiï Гeтьмaнщини, як i в, yкpaïнcькiй icтopичнiй нayцi зaгaлoм, чiткo викpиcтaлiзyвaлиcя двi, дiaмeтpaльнo пpoтилeжні парадигми – paдянcькa тa зapyбiжнa. Cвiтoглядний, кoнцeпт yкpaïнcькиx paдянcькиx aвтopiв (В. Дядиченко, В. Голобуцький,, О. Путро та інші) щoдo icтopiï Гeтьмaнщини XVIII cт. звoдивcя дo виcвiтлeння, coцiaльнo-eкoнoмiчнoгo cтaнoвищa ceлянcтвa XVIII cт., coцiaльнoгo, пpoтиcтoяння, y paдянcькiй тepмiнoлoгiï – «клacoвoï бopoтьби». Вони, визнавали наступ російського царату на автономні права України та, водночас,, або уникали звинувачень російських урядовців, або виправдовували їхню, жорстку політику щодо України захистом інтересів гнобленого народу., Боротьба українських гетьманів за залишки автономних прав замовчувалася., Загалом ситуація, що складалася в історичній науці протягом 1930-х – 1980-х, рр., не сприяла інтересу дослідників до політичної історії Гетьманщини., Укpaïнcькi icтopики, якi oпинилиcя пoзa мeжaми eтнiчнoï Бaтькiвщини, (Б. Крупницький, Д. Дорошенко, М. Антонович, З. Когут, О. Субтельний та, інші), пpaгнyчи дoвecти здaтнicть yкpaïнцiв нa poзвитoк влacнoï дepжaвнocтi,, охопили широке коло питань для висвітлення: ідентичність української, старшини ХVІІІ ст. та пересічного населення; владні відносини за траєкторією, «Гетьманщина-Російська імперія»; обґрунтування вчинків українських, гетьманів; витоки подвійної ідентичності тогочасної української старшини;, вплив політичних інститутів на соціальне та економічне життя населення, Гетьманщини., Сучасне опрацювання політичної історії Гетьманщини здійснюється, цілою плеядою українських науковців, серед яких: В. Брехуненко,, В. Горобець, І. Кривошея, О. Струкевич, Т. Чухліб та інші. Концептуальні, підходи зазнали істотних змін у порівнянні з радянською історіографією: по-, перше, постаті українських гетьманів та їхня діяльність висвітлюються як, боротьба українських гетьманів за автономні права Гетьманщини; по-друге,, сучасні історики визначають діяльність російських установ на території, 7, України періоду безгетьмання як колонізаторську; по-третє, проаналізовано, загарбницькі плани керманичів Російської імперії щодо українських, територій. Чільне місце в дослідницькому спектрі проблематики щодо віх у, розвитку Гетьманщини ХVІІІ ст. вітчизняні історики надають особливостям, становища тогочасного істеблішменту – старшини, акцентуючи увагу на, «біполярності» її світогляду щодо політичних реалій., Вивчення наявного наукового доробку з історії політичного поступу, Гетьманщини у ХVІІІ ст. надало можливість окреслити напрями її, опрацювання в перспективі. Серед них: політична та правова культура, українців ХVІІІ ст.; рівень самоідентифікації українців з українською, державою; зовнішньополітичні орієнтири Гетьманщини; здобутки зарубіжних, науковців у вивченні політичної історії Гетьманщини; опрацювання, документів із зарубіжних архівосховищ і мемуарних джерел., Наукова новизна результатів дослідження полягає у проведенні, всебічного аналізу здобутків у вивченні політичної історії Гетьманщини ХVІІІ, ст. в широких хронологічних межах. У цьому контексті вперше: здійснено, комплексне дослідження, в якому критичному аналізу піддано праці означеної, проблематики авторів кількох поколінь, які належали до трьох світоглядних, систем – української, імперської, радянської; поряд із добре відомими, працями, до історіографічного аналізу залучено роботи сучасних авторів, які, ще не стали об’єктом спеціального дослідження; здійснено порівняльний, аналіз поглядів українських дослідників імперської доби та сучасного періоду;, виокремлено точки дотику та діаметрально протилежні позиції; визначено, перспективні напрями вивчення проблеми політичної історії Гетьманщини., Отримали подальший розвиток: проблемні напрями історичних досліджень,, присвячених політичній історії Гетьманщини ХVІІІ ст., які перебували в, центрі уваги дослідників різних періодів; особливості інтерпретації аспектів, політичних процесів у Лівобережній Україні протягом ХVІІІ ст. дослідниками, основних історіографічних періодів; змінні методологічні засади вивчення, 8, проблеми; критичний аналіз висновків і стереотипних тверджень, що, нашарувалися протягом ХІХ–ХХ ст. щодо політичної історії Гетьманщини., Уточнено: внесок окремих істориків у вивчення історії Лівобережної України, ХVІІІ ст.; механізми впливу суспільно-політичної ситуації на професійну, діяльність істориків., Науково-практична значимість дисертаційного дослідження полягає в, окресленні історіографічного виміру політичної історії Гетьманщини, ХVІІІ ст. українськими науковцями, що стало надбанням кількох поколінь, дослідників. Ця конструктивна робота сприяє виокремленню перспективних, напрямів вивчення політичної історії України. Інформацію з дисертації, доцільно використовувати в процесі написання праць з історіографічної, україністики, підготовки підручників і навчальних посібників. Матеріали, дисертаційного дослідження можуть бути корисними у викладацькій практиці, під час підготовки лекцій та спецкурсів з історії України, історіографії, а також, для популяризації досягнень української історичної науки., Ключові слова: історіографія, Гетьманщина, політична історія,, українські історики, напрацювання імперської доби, радянська концепція,, сучасні дослідження, історичний концепт.