Становлення та розвиток канонічного права в Західній Європі у XII–XIV століттях

Санжаров В. А. Становлення та розвиток канонічного права в Західній Європі у XII–XIV століттях. – Кваліфікаційна наукова праця на правах, рукопису., Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за, спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних, і правових учень. – ПВНЗ «Університет сучасних знань», Державний, податковий університет. Ірпінь, 2024., У дисертації здійснено комплексний аналіз стану наукової розробки, проблеми середньовічного канонічного права, основних напрямів сучасних, досліджень і новітніх підходів до інтерпретації західноєвропейських, юридичних пам’яток Середніх віків. Встановлено внесок «національних, шкіл» з дослідження церковного права у вивчення канонічного права, класичного середньовіччя. Зазначено вплив зовнішніх чинників на розробку, історії канонічного права., З’ясовано основні категорії джерел, які забезпечили Граціану матеріали, для «Декрету»: канони церковних соборів, папські декреталії, пенітенціали,, патристичні тексти, римське право, капітулярії Каролінгів, а також частина, підроблених юридичних текстів, теологічні та неканонічні джерела, попередніх одинадцяти століть. Проаналізовано виправданість, характер і, подробиці цитування біблійних текстів та псевдоапостольської літератури у, формі так званих «канонів апостолів». Зазначено, що тексти раннього, церковного права увійшли до сучасної кодифікації права католицької церкви, лише завдяки «Декрету» Граціана. Проаналізовано наявні дані та, історіографічну традицію щодо особистості Граціана: його імені,, походження, місця народження, освіти, приналежності до чорного чи білого, духовенства, наукової кваліфікації, місця роботи та написання його творів,, дати створення, джерел запозичень і етапів композиції тексту «Декрету»,, дати й місця смерті каноніста. З’ясовано безпосередні джерела праці, Граціана – дограціанівські канонічні збірники, а саме: «Панормія» та, «Колекція трипартита» Іво Шартрського, «Колекція канонів» єпископа, Ансельма Луккського (1036–1086), «Полікарп» (бл. 1111–1113) кардинала-, диякона Григорія з титулом св. Хрізогона, «Збірка в трьох книгах» (1113–, 1120), «Книга про милосердя і справедливість» Алгера з Льєжа, «Етимології», Ісидора Севільського, «Сентенції магістра A.», ймовірно, Елмера, Кентерберійського. Проаналізовано структуру та зміст «Декрету»,, дослідницький метод Граціана, подальший розвиток канонічного права як, університетської дисципліни в рамках декретистики та декреталістики,, постграціанські декретальні «колекції», які увійшли до «Корпусу, канонічного права». Констатовано, що основними етапами формування, «Корпусу канонічного права» є: 1) написання Граціаном «Гармонії, суперечливих канонів» або «Декрету» (бл. 1240 р.); 2) оприлюднення в, 1234 р. «Декреталій» або «Liber extra» папи Григорія IX (1227–1241), автором, «колекції» був домініканець Раймондо да Пеньяфорт; 3) законотворча, діяльність трьох римських понтифіків кінця XIII–початку XIVстоліть: «Книга, шоста» або «Liber sextus decretalium» папи Боніфація VIII (1294–1303),, «Клементіни» або «Конституції» папи Клемента V (1305–1314) та збірники, «Extravagantes» і «Extravagantes Communes» папи Йоана XXII (1316–1334)., На основі комплексного аналізу теоретичних та історико-правових, джерел запропоновано періодизацію становлення і розвитку середньовічного, канонічного права в Західній Європі у XII–XIV століттях. Перший етап (бл., 1125 – бл. 1145) – створення Граціаном «Гармонії суперечливих канонів» або, «Декрету», розробки внутрішньо послідовної системи канонічного права,, системно структурованого збірника латинських джерел канонічного права від, часів ранньої Церкви до XII століття. Наголошено, що, згідно із сучасними, уявленнями, «Декрет» складався як усталений текст не за один або за два, прийоми, робота суттєво змінювалася з часом у міру розвитку поглядів, автора на право. З’ясовано, що на першому етапі роботи Граціан створив, навчальний інструмент для особистого використання під час викладання,, згодом він перетворив його на навчальний текст, потім на посібник для, священників та суддів і, нарешті, на всеосяжний кодекс канонічного права., Зазначено, що Граціан використав систему ієрархії постанов, побудовану з, урахуванням часу, місця їх видання, приналежності певній інстанції чи, авторитету. Зроблено висновок, що свідома відмова від розгляду теологічних, аспектів і зосередження тільки на правовому боці питань та «казусів» була, схвально сприйнята іншими каноністами й мала вирішальне значення для, подальшого розвитку права та юриспруденції Церкви, оскільки сприяла, відділенню каноністики від теології та оформленню в самостійну, дисципліну. Другий етап розвитку (1140–1234) пов’язаний з розробкою, доктрини канонічного права викладачами тогочасних європейських, університетів. Зазначено, що становлення системи середньовічного, канонічного права визначає трансформація з університетської дисципліни,, заснованої на поясненнях «Декрету» Граціана («старе право»), в правову, систему, засновану на папських декреталіях, які мали претензію на загальну, чинність і роз’яснювали питання церковного права («нове право»). З’ясовано,, що першими змінами були додавання розділів і витягів з римського права до, Граціана. Нові тексти отримали назву «палеї», їх вставляли в текст або, додавали на береги сторінок. Встановлено основні різновиди коментарів до, «Декрету» Граціана декретистів: «глоси» або «апарати глос», «абревіатури»,, «суми». Виноски («глоси») зазвичай копіювалися на берегах сторінки, рукопису (текст «Декрету» займав центральне місце). Зроблено висновок, що, «глоси» до «Декрету» є найважливішим досягненням болонських юристів ХІІ, і початку ХІІІ стст. Наголошено, що доктринальна та юридична робота, Болонської школи надихнула подальше папське й соборне законодавство., Констатовано, що папські постанови почали займати все більш важливе, місце в канонічному праві з 1160-х років. Спочатку невеликі, несистематичні, збірники вводили як додатки до «Декрету» Граціана. «Колекції» декреталій, не були систематично впорядковані, це ускладнювало їх використання. План, і структуру нової системи канонічного права надав «Бреварій» Бернардо, Павійського. Вперше приватну канонічну «колекцію» схвалив папа Інокентій, III (1198–1216), зокрема засвідчив автентичність збірки декреталій Петра, Беневента. Протягом ХIII ст. збірники декреталій стали «офіційними», компіляціями, замовленими папством і надісланими для вивчення в, університети. Зазначено, що об’єднані в «Корпус канонічного права» дуже, різні за характером і складом правові компіляції, незважаючи на їх різний, характер і суперечливу юридичну силу, утворили єдиний корпус як для, середньовічної юридичної науки, так і для церковної судової практики, Середніх віків, ранньо-модерної доби і новітнього часу. Дві основні тенденції, подальшого розвитку церковного права: поширення папських декреталій і, систематичне застосування римського права до канонічної юриспруденції., Трьома найактуальнішими сферами, в яких юристи використовували нову, юриспруденцію були судова процедура, шлюбне право та структура, церковного правління. Третій етап (1234–1334) – епоха домінування, уніфікованого канонічного права в середньовічній Західній Європі завдяки, розвитку соборного й папського законодавства. Собори відображають, зростання 1) церковної централізації під владою папства; 2) доцентровості –, тенденції звертатися до папської курії (центру) за підтримкою та владою;, 3) апеляційної юрисдикції папства; 4) прихильності до правової та, інституційної єдності всередині Латинської Церкви., Зроблено висновок про те, що епоха правничого ренесансу в Західній, Європі зазначалася рецепцією римського права, виокремленням цивільного, та канонічного права від теології, появою факультетів права й докторських, ступенів з обох прав в європейських університетах. Зазначено, що «Декрет», Граціана і «Корпус канонічного права» загалом, безперечно, стали основою, європейської правової культури. Їхній зміст і методологія сформували ядро, західної правової традиції., Ключові слова: канонічне право, Корпус канонічного права, «Декрет», Граціана, декретальне право, соборне законодавство, Середні віки.