Стаття «Звинувачення дружин у вбивстві чоловіків: жіноча жорстокість, чоловічі фобії чи матеріальний розрахунок родичів (Волинь останньої третини XVI ст. – першої половини XVII ст.)»

СОЦІУМ. Альманах соціальної історії. – Вип. 13-14. – К.: Інститут історії України НАН України, 2017., На прикладі низки історій, що стосуються обвинувачень шляхтянок у вбивстві своїх чоловіків, у статті проаналізовано такі питання: хто ініціював звинувачення; якою була риторика скарг; чи були в ній присутні стереотипні деталі; чи можна говорити про опис цих звинувачень як гендерно обумовлений; як відбувався перебіг процесу та яким у підсумку був його фінал. У полі уваги перебувають також питання підпорядкованості дружини чоловікові, а також тих ресурсів, які перерозподіляли владу в родині., Стереотипність описів та сталий набір компонентів обвинувачувального наративу дозволяє припустити інструментальний характер більшості обвинувачень. Лише в одному випадку із восьми маємо вирок щодо дружини, ще в одному можна з великою долею певності говорити, що саме вона здійснила вбивство з допомогою слуг і челяді. Описи злочину, на перший погляд, містять компоненти, які традиційно закріплені за «жіночим» способом убивства. Однак аналіз їх у ширшому контексті – порівняння з обвинуваченнями чоловіків в умисних убивствах – знімає дихотомію «чоловіче-жіноче»., Напругу під час конфлікту в шляхетській родині зменшувала низка факторів. Майно шляхетського подружжя не поєднувалося в одне ціле. Одноосібне представництво чоловіком родини в публічній сфері мало низку обмежень. Врешті, важило сприйняття шлюбу як публічного договору та відносна легкість розлучень в рамках православної церкви, зокрема і через подружні непорозуміння. Заміжня жінка зазвичай спиралася на підтримку кревних родичів, особистих приятелів, яких вона здобувала через власну систему комунікацій, та слуг всередині дому., Недооціненими в аналізі насильства в родині залишаються особливості функціонування судової системи. Значна кількість звинувачень, схоже, була засобом в руках родини чоловіка для отримання вдовиної частки майна небіжчика. Цьому сприяв змагальний характер судочинства, де вербальний поєдинок між сторонами вибудовувався на хисткій системі доказів. Тож скаржник часто з’являвся у суді з метою знеславити відповідача та змусити його сісти за стіл переговорів, відтак отримати бажане шляхом компромісу.