1944 рік. Степове село, звідки тільки-но вибили німців. Та це й не село – купка землянок. І попелища на місці хат. Але від смерті, від журби й сліз люди поступово повертаються до життя: треба піднімати з руїн село, вирощувати хліб, допомагати фронтові. Жінки з лопатами виходять копати степ. Пастушок Вовка йде на полігон, де стоїть військова частина, і ось бойовий танк оре плугом забур’янене поле. Піднімаються стіни першої хати – то школа, хоч тісна, але школа. Починається життя, сповнене драматизму і трудової героїки. Про мужність матерів та дітей у цей нелегкий час і йдеться в гостросюжетній повісті В.Близнеця.
Сподобалось читати? Постав свою оцінку 🥰
Кількість оцінок: 0 📊 Середній рейтинг: 0