Соціально-філософські та етико-гуманістичні аспекти проблеми смерті й безсмертя (на матеріалі історії української духовної культури кінця XVI – початку XVIII ст.) // Вікторія Козачинська

проблеми смерті та безсмертя на рівні осмислення останньої у, Метою представленої роботи є, таким чином:, – на матеріалі історії української духовної культури кінця XVI – початку, XVIII ст дослідити з огляду на особливості її осмислення у свідомості, спільнот духовенства і козацтва як довготривалих суб`єктів соціальної, 12, пам`яті, що визначали соціальну поведінку особи перед обличчам, смерті;, – на противагу вкрай загостреним принципам неприйняття потенціалу, „краю” танатологічних уявлень сьогодення актуалізувати в такий, спосіб концептуальний зміст ідеї чинності („узвичаєності”) смерті та, принципової конверсивності царин конечного й бесконечного., В якості завдань дослідження позначаемо:, I. Виявити соціально-філософські та етико-гуманістичні аспекти, свідомості спільноти духовенства („litterati”) з огляду на, концептуальне розрізнення понять смерті „духовної” як занепаду, людського духу й „посполитої” тілесної як належного в якості лише, „хвороби до зцілення” чину „переходу”., II. Дослідити соціально-філософські та етико-гуманістичні аспекти, свідомості спільноти воїнства (козацтва) з огляду на розрізнення, концептів смерті „знеславленої” („безславної старості”) та „славної”, („загибелі в бою”)., III. Визначити підстави барокової концептуалістики інверсивності життя, – смерті – безсмертя (вужче – святоотчеську складову барокової, свідомості) в межах уявлень про смерть як „хворобу до зцілення” й, умову вивищення до „цілої людини”., IV. На матеріалі творів Герасима Смотрицького, Василя Суразького,, Віталія [Дубненського], Кирила Транквіліона-Ставровецького, Касіяна, Саковича, Захарії Копистенського, Лаврентія Зизанія, Петра Могили,, Йоанікія Галятовського, Данила Туптала, Феофана Прокоповича й, інших, текстів духовно-настановчого, драматургічного, апокрифічного, (легендарного) тощо жанрів дослідити „отчеську” лінію тлумачення, проблеми смерті та безсмертя у світлі:, 13, 1) вчення про гріх, викуплення, спокутну офіру й смерть як, „відплату за гріх” (Рим 6:23);, 2) концептуального розрізнення понять „плоті” – „тіла” („душі”, – „духу”, „страху рабства” – „духу всиновлення”), з одного, боку, та „смерті першої” як занепаду людського духу –, „воскресіння першого” як викуплення людського духу, (відповідно „смерті другої” як остаточного відхилення від, Бога – „воскресіння другого” як остаточного духовно-, тілесного відновлення людини), з іншого боку;, 3) зумовленої ідеєю континуїтету світів „земного” й „небесного”, („солідарності живих і мертвих”) прийнятності посередництва, Церкви перед Богом та випрошення у такий спосіб спасіння, померлим грішникам, вужче – чинності посмертного, пам`ятування й очищення душі на „митарствах” через, церковні молитви і доброчинства членів Церкви;, 4) конфесійного чинника., V. На матеріалі ренесансно-реалістичних (героїко-стоїстичних) мотивів у, творчості Даміана Наливайка, Мелетія Смотрицького, Лазаря, Барановича, Антонія Радивиловського, Олександра Бучинського-, Яскольда, Івана Величковського й інших, виявити засади „мілітарного”, („елліністичного” в межах усталеного) потлумачення проблеми, конечності на рівні її осмислення спільнотою воїнства (козацтва) у, світлі:, 1) розуміння поняття значимості особистості у прямій, залежності від її якостей;, 2) ідеї життевого краю як межі, за якою запевнене „славою у, світі” „безсмертя” особистості й увітчнення її справ та, вчинків потверджувалось гідною пам`яті нащадків „живою, славою”., 14, VI. На противагу вкрай загостреним принципам неприйняття потенціалу, „краю” танатологічних уявлень сьогодення актуалізувати контекст, контенуальності життя та смерті й „узвичаєності” останньої.